Танець — немов фейєрверк

Коли бачиш Валентина Лебедя на сцені, відразу відчуваєш: для нього найважливіше — танцювати, линути в стихію спектаклю, через рух виразити всю напругу емоцій свого героя, передати внутрішню динаміку танцю. І це чи не найголовніша особливість виконавської манери артиста, який прагне змусити глядачів не думати про виконавця, а тільки про танець.

Згадаймо його Ротбарда в «Лебединому озері». Молодий митець в цьому образі втілює аж ніяк не казкове, а скоріше реальне зло. Він досягнув цього через надривний, гострий, точний, ніби останній мазок пензля художника, танець, в якому холодна королівська велич володаря зачарованого озера поєднуються з підступністю, жагою зруйнувати світлий і красивий світ почуттів Одетти і Зігфріда.

Одна з тих рис, які виділяють Валентина Лебедя серед багатьох інших виконавців характерних партій — експресивність. Вона перетворює його танець у фейєрверк нестримних почуттів. Це відчутно в різних партіях, навіть таких несхожих, як Абдерахмана з «Раймонди» і Вацлава з «Бахчисарайського фонтану». Обидві побудовані на класичній лексиці.

Але якщо сарацинові притаманні стрімкість, особлива пристрасність і навіть одержимість коханням, то почуття шляхетного польського юнака більш стримані, вишукані.

Валентин Лебідь належить до тих артистів балету, які приділяють особливу увагу танцювальній техніці, вдосконалюючи свою майстерність від партії до партії. В його танці багато неповторних танцювально-пластичних деталей, властивих тільки йому. Зокрема, це стосується цікавої партії Короля мишей з «Щелкунчика», яку він робить ще барвистішою, ще казковішою.

Дев'ятий рік працює в Академічному театрі опери і балету УРСР імені Т. Г. Шевченка Валентин Лебідь. Він танцює принца Шері в «Сплячій красуні», Ескамільо в «Кармен-сюїті», Меркуціо в «Ромео і Джульєтті» та багато інших партій.

Але значимість цих робіт аж ніяк не свідчить про те, що творча біографія артиста складалася просто і вдало. Були в нього й невдачі, і зриви... Спочатку, як і більшість випускників хореографічного училища, мріяв про чисту класику. На щастя, він «перехворів» цим досить швидко і вже перша провідна його партія не належала до класичних. Образ Сергія в балеті «Марина» не назвеш кращим в його доробку. Однак ця партія започаткувала індивідуальний виконавський стиль молодого митця, побудований на міцному чоловічому танці. Яскраво розкрилося його обдарування в хореографічній мініатюрі «Набат», який поставив балетмейстер А. Шекера. Ця робота пам’ятна не тільки В. Лебедю, а і його товаришам В. Литвинову і Є. Косменку. Виступивши з цим номером на Всесоюзному фестивалі артистів балету, вони стали лауреатами і здобули другу премію.

Валентин Лебідь виступає і в чисто класичних партіях. Але особливо близькі йому ті, в яких танець сповнений яскравої сили і гостроти почуттів. Етапним у творчій біографії митця став образ Меркуціо з «Ромео і Джульєтті». Цей юнак — життєлюб, який ніби іскриться радістю, щастям, повнотою буття. І падаючи на веронський майдан, він нагадує підтяту квітку, якій так і не дано було розквітнути.

У цій партії окреслився увесь діапазон виражальних засобів артиста, його вміння створити м'який ліричний настрій, а за мить — спопеляти полум’ям почуттів.

Яскравим став також образ Ескамільо в «Кармен-сюїті». В. Лебедю вдалося показати характер тореадора, який грав завжди і перед усіма — перед друзями, на арені, а тепер — з Кармен. Ескамільо-Лебідь не уявляє себе переможеним і докладає усіх сил, щоб й на мить ніхто не засумнівався в цьому.

Артисту вдається створювати образи, збагачені не тільки складними пластичними й танцювальними елементами, а й драматично виразні. Не порушуючи чисто хореографічного строю спектаклю, він надає великого емоційного напруження картинам поєдинків між Зігфрідом і Ротбардом («Лебедине озеро»), Жаном де Брієном і Абдерахманом («Раймонда»). Його герої прощаються з життям так само бурхливо, як і жили.

Характеризувати образи, створені В. Лебедем, нелегко. В одній і тій же партії він буває зовсім різний. Це і добре — бо щоразу ви наче бачите перед собою іншого актора. Але ж і не завжди він сьогодні кращий, ніж був учора. Та в цьому вгадується почерк молодого артиста балету, який завжди шукає своє в кожному героєві.

В. Туркевич 1976 р.