Вірити в казку

Скромна, добра й справедлива Білосніжка з дитячих літ мила нашому серцю. І тому, йдучи до театру на балетний спектакль за однією з прекрасних казок, мимоволі, сам того не помічаючи, готуєшся до побачення з улюбленою героїнею дитячого дивосвіту. Але варто піднятися завісі, як ти забуваєш про все, що знав раніше, ніби вперше вболіваєш за її долю, сумуєш і радієш разом з нею.

У виставі «Білосніжка та семеро гномів» Державного театру опери і балету УРСР імені Т. Г. Шевченка головну партію танцює, поруч з іншими виконавицями, Лариса Шатілова.

Донести до глядача ту золоту зернину життєвої правди, без якої не може існувати жодна, навіть найфан-тастичніша, казка і яка має стати сутністю створюваного на сцені танцювального образу — ось завдання, що його вирішує балерина. Її Білосніжка реальна й земна. Ця принцеса весела, старанна, працьовита, має чуле і ніжне серце, готова щомиті прийти на допомогу тим, хто її потребує.

Добро й краса — поняття нероздільні, коли йдеться про людські вчинки. Л. Шатілова досягає повного злиття цих рис в образі своєї героїні, роблячи його напрочуд привабливим. Водночас їй вдається зберегти казкову піднесеність, чарівність, — все те, що бентежить нашу уяву. В партії Білосніжки особливо яскраво розкривається чи не найголовніша риса творчого почерку балерини — вміння підкреслити романтичність в буденному і не втратити життєвості в умовно-узагальненому.

Артистка захоплено вірить у казку і своєю вірою запалює глядача. Казка для неї — все, що вона робить на сцені, все, що зв'язує її з мистецтвом балету. Чи не тому, ще навчаючись в хореографічному училищі, омріяла «Сплячу красуню». Аврора — її найулюбленіша партія, і робота над нею не припиняється й тепер, коли створено вже стільки по-своєму складних і цікавих образів.

В різних партіях Лариса Шатілова немовби відкриває нові риси свого обдарування, повертаючи його щоразу іншою гранню. В «Лісовій пісні» приваблює її пластичність, надзвичайно м'яка й виразна. З радісним хвилюванням кличе балерина у ніжний і чистий світ весняно-юної Мавки. Кожен рух стає продовженням музики, її чарівним і загадковим відлунням. Непідробно безпосередня, стрімка, динамічна — така Л. Шатілова в «Дон Кіхоті», де передає запальну веселість і вогненний темперамент іспанської дівчини Піккілії. У широких, але точних, ретельно відшліфованих рухах, у різких поворотах, у справжньому вихорі танцювальних фігур — щедре буяння молодості, сильний і водночас ліричний характер.

Балериною драматичного обдарування постала Лариса Шатілова в «Бахчисарайському фонтані». Горда Марія полонить глядачів цілісністю характеру, глибиною почуттів. Виконавиця майстерно передає найтонші відтінки настрою, її танець точно відповідає внутрішній динаміці образу. Не вдаючись до засобів пантоміми, балерина шукає і знаходить ключ до перевтілення у річищі класичної хореографії.

Класика для танцівниці — не тільки строгість форм і поетичність образів, не лише демонстрування бездоганної техніки, а передусім — підпорядкованість задуму партії ідейно-стильовому звучанню спектаклю. Природно, що з Шатіловою охоче працюють балетмейстери-постанов-ники різних почерків. їх приваблює постійна готовність балерини до пошуку.

Артистизм, витончена пластика, точне і безпомилкове чуття стилю, глибоке проникнення в характер кожного створюваного образу, — ці якості, виплекані вітчизняною балетною школою, притаманні і Ларисі Шатіловій. Та не менш важлива ще одна риса, яка, можливо, й визначила її творчу долю — самовідданість. Досвідчену балерину не полишає шанобливе, трепетне ставлення до мистецтва танцю, захоплення його стихією.

...І коли, танцюючи в ранковому спектаклі для наймолодших шанувальників балету, вона чує гарячі оплески вщерть заповненого залу, їй стає особливо радісно. За себе, за Білосніжку, якій співчувають, за глядачів, що разом з нею повірили в її казку.

В. Чередниченко 1976 р.