Головні актори 1880 рр., їх життя й творчість.

 Головні актори 1880 рр., їх життя й творчість. Кропивницький, Карпенко-Карий, Садовський, Саксаганський, Заньковецька, Затиркевич-Карпинська, інші актори цього часу.

 

Марко Лукич Кропивницький (1841—1910), родом з Херсонщини, був людиною невисокої освіти,— він скінчив лише повітову школу в Бобринці, і потім слухав один рік лекції в Київському університеті,— але він мав широкий життьовий досвід і багато життьових спостережень. До вступу на сцену він довгий час перебував на урядовій службі і там мав нагоду спізнатися з людьми усяких станів і вдач.

 

 Вступивши в 1871 р. на сцену, він грав у багатьох п’єсах російського репертуару — драматичного й опереткового, але- остаточно знайшов себе на українській сцені й не кидав її вже до самої смерти; залишивши антрепризу, він виїздив часто на гастролі в різні міста й помер навіть, повертаючись з гастролів, у вагоні. На сцені Кропивницький використовував свої багаті життьові вражіння, синтезуючи їх у художні образи.

 

Амплуа його були комічні ролі й характерні ролі т. зв. „резонерів"; він утворював їх, підбираючи типові деталі, вихоплені з життя, взяті з живої натури, але перепущені через критичне око художника й синтезовані в єдине ціле. Матеріялом для творчости йому було все; незначні рухи, якась подробиця в гримі, якесь слівце чи інтонація були у Кропивницького художнім знаряддям і, користуючись з його, він умів оживити й поглибити намічений у драматурга образ. Знання народнього побуту й світогляду і вміння просто, але яскраво передати його, робили гру Кропивницького надзвичайно живою. Вражіння від його гри ще збільшувалося і його співами, особливо коли він виконував народні пісні. За довгий час своєї праці актора й режисера, Кропивницький утворив цілу школу молодчих акторів, які потім використовували й наслідували подані ним класичні зразки сценічних образів.

 

Иншого характеру був хист близького йому по амплуа старшого з братів Тобілевичів — Івана Карповича Карпенка-Карого (1845—1907). Як і Кропивницький, Карий скінчив лише повітову школу, але потім самоосвітою надолужив те, чого йому не пощастило взяти в школі. До вступу на сцену в 1883 році він перебував на службі в Бобринці та Єлисаветі, де брав участь в аматорських виставах. Звільнений за „неблагонадежность" з посади, одбувши заслання, Карий працював деякий час біля землі, де мав нагоду близько познайомитися з селянством і різними його типами. Вступивши спочатку в трупу Старицького, він з 1890 року й до самої смерти залишався в трупі Сакса-ганського, де займав видатне місце і як актор, і як адміністратор.

 

Слава Карпенка-Карого головним чином ґрунтується на його діяльності, як драматурга, але він був і видатним актором. У сценічній передачі найкращими у нього виходили типи заможніх селян — „хазяїнів", тієї нової селянської буржуазії, що він малював її в своїх п’єсах. Гра Карого була надзвичайно тонкою, він давав внутрішній малюнок психології людини без різких зовнішніх ознак, без зайвих подробиць, але малюнок цей виходив цілком виразний і художній. Його засобом була головним чином розмова, повна натонших відтінків та інтонацій, що були розраховані на досвідченого глядача. Карий був актор для інтелектуально-вищої авдиторії, актор вдумливий і чутливий.

 

Молодший брат Карого — Микола Карпович Садовський (нар. 1856 р.), скінчивши реальну школу в Єлисаветі, служив де-який час на військовій службі й брав 'участь у Турецькій війні 1876 — 77 рр. Коли війна скінчилася, він вийшов в одставку й вступив на сцену, де працював як актор, а потім як режисер і антрепренер. Як актор, Садовський виконував героїчні ролі, утворюючи свої сценічні образи яскравими, широкими мазками. Це — актор великого темпераменту, що часто натхненною грою утворював справжні сценічні шедеври. Але, як звичайно буває у акторів такого типу, не всі і не завжди ролі виходили у нього однакові: в молодших літах найкраще виходили у нього ролі коханців, бо хист його був переважно 'ліричного характеру, і він чарував глядача своїм голосом, проймаючи душу модуляціями його, а також своєю [зовнішньою красою. Пізніш у нього були найкращими ролі історичних героїв; він утворював яскраві і величні постаті, не так оброблюючи їх в деталях, як справляючи вражіння загальною концепцією ролі.

 

Третій з братів Тобілевичів — Опанас Карпович Саксаганський (нар. р. 1859), як і Садовський, після реальної школи й військової служби вступив на сцену й не кидав її до 1908 р. З того часу він виступає лише випадково, здебільшого гастролюючи в тих чи инших трупах. Саксаганський по амплуа переважно комик, але надзвичайно тонкий і широкий. В його грі ніколи не буває пересади, і комізм образу він виявляє не зовнішній, а внутрішній, психологічний, навіть там, де роля з цього боку не дуже вдатна. Саксаганський, при високій талановитості, найбільш опрацьовував свої ролі, через що кожний рух його на сцені бував до речи й вносив свою рису до загальної картини, задуманої художником.

 

1 Індивідуальність хисту кожного з наших артистів була причиною того, що при виконанні ними однакових ролів, не було повторень, а виявлялася що-разу самостійна творчість. Так, напр., така нескладна й до кінця, здається, визначена автором постать, як Стецько в „Сватанні на Гончарівці“ Квітки, в виконанні Кропивницького і Саксаганського, як переказують, виходила цілком різною, непохожою одна на одну, але однаково живою й реальною.

 

З актрис цього часу найславетнішими були дві: Занько-вєцька і Затиркевич-Карпинська.

 

Марія Костянтиновна Заньковецька (дійсне її прізвище Адасовська) народилася 1860 р. на Чернігівщині і вчилася в одному з чернігівських дівочих „пансіонів". Спочатку вона виступала в аматорських виставах, а потім остаточно вступила на сцену і незабаром посіла там перше місце. Хист її був велетенський і великого діяпазону. В сильно драматичних ролях вона захоплювала до кінця глядача силою свого темпераменту, глибиною й щирістю сценічних переживань. Вона з перших-же кроків у ролі приковувала до себе увагу залі, опановувала її й не випускала ні на хвилину до останнього спуску завіси, залишаючи надовго слід у душі зворушеного й схвильованого глядача. В комічних ролях її жвавість і природні веселощі запалювали навіть наймлявішу і байдужу до всього людину. Знавці театру рівняли Заньковецьку до Елеонори Дузе й ставили українську артистку вище од її славної італійської суперниці.

 

Иншого характеру був хист Ганни Петровни Затиркевич-Карпинської (1856—1921). Вона була родом з Полтавщини, скінчила Київський дівочий інститут, потім була замужем за поміщиком, але покинула панське життя, щоб віддатися цілком сцені. Хист у неї був переважно комічний; веселі дівчата, завзяті молодиці й пащекуваті баби виходили у неї надзвичайно живими й природними. Вона прекрасно знала село, мову і вдачу сільської жінки і вміла відтворяти її на сцені з типовими й тонкими нюансами.

 

Такі були наші перші актори восьмидесятих років. їхня творчість, художній напрямок і манера гри вплинули на весь сучасний їм театр український і утворили певну школу. Головні ролі, що вони утворили, як і гра їх, зробилися зразковими; молодші актори багато чого запозичали в них і з цього боку їх можна вважати за учнів у наших корифеїв.

 

В 80-х рр. і на початку 90-х рр. розпочало свою діяльність і багато инших талановитих артистів, як М. К. Садовська-Ба-релоті, сестра братів Тобілевічів, прекрасна співачка й артистка на ролі героїнь, Вірина, Переверзева — артистки на побутові ролі, Максимович, Грицай, Манько, Глазуненко, Ванченко, Поно-маренко — талановиті актори на характерні ролі; Боярська, Лі-ницька, Зарницька, Кохановська — драматичні артистки-героїні школи Заньковецької, комики І. А. Загорський, І. В. Загорський, Ф. Левицький та инші.

 

Ол. Кисіль

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...