Сходинки до зрілості

У новій виставі Театру імені Івана Франка «Влада» за п'єсою А. Софронова є невелика роль робітниці Люби, на долю якої випадають важкі життєві випробування. Грає її актриса Наталя Лотоцька, яку давно вже встигли полюбити київські глядачі за її безпосередність, яскравий сценічний темперамент, життєрадісність.

А дебютувала вона на київській сцені в 1965 році. На той час у доробку актриси були такі ролі, як Інна («Колеги» С. Альошина), Ірина («Перед вечерею» В. Розова), Світлана і Майя («Веселка», «Прийшла любов» М. Зарудного), зіграні на сцені Львівського театру ім. Марії Заньковецької.

Свою творчу роботу в колектив  франківців Наталя Лотоцька розпочала, зігравши Галю в спектаклі «В степах України» за п'єсою О. Корнійчука. «Колись у цій ролі я бачив молоду Поліну Куманченко, яка тепер грає роль Галиної матері, — згадує письменник Юхим Мартич. — Є щось спільне в їхньому мистецтві. Лотоцька в кожній інтонації, в кожнім жесті живе своєю Галею. Це справді хороша, безпосередня сільська дівчина. її чистоту, непримиренність до зла, до неправди актриса передає з тією невимушеністю, яку породжує глибоке проникнення в задум драматурга».

З того часу життя Наталі нерозривно пов'язане з Театром ім. Івана Франка.

— Серед зіграних ролей є такі, що залишилися в мені назавжди. Вони — немовби сходинки. Зіграєш таку роль — і відчуваєш, що сама наче змужніла, стала мудрішою в житті й у творчості.

Серед таких ролей Н. Лотоцька називає дві: Оля в «Сторінці щоденника» О. Корнійчука і Полінка в «Солдатській вдові» М. Анкілова.

Проста й невимушена в своїй щирості Оля-Лотоцька. І саме тому вона зуміла наблизитися до глядача, стати зрозумілою, викликати почуття переживання за долю своєї героїні. Ніжна і мрійлива дівчина вміє бути сильною в своєму прагненні утвердити правду.

Етапною стала для Н. Лотоцької і роль Поліни Дроздової з п'єси М. Анкілова «Солдатська вдова»... Важкий тягар впав на тендітні плечі молодої жінки — з фронту прийшла «похоронна» на її Альошу. І не витримала Полінка такого горя — втративши найдорожче, вирішила, що втратила все. Але не дали їй впасти подруги. Під чудодійними променями доброти й людяності душа Поліни оживає, «відтаює». Жінка перемагає власне горе, усвідомивши свою відповідальність перед народом у грізний час воєнного лихоліття.

Актриса зуміла переконливо розкрити образ Полінки протягом всієї вистави, показати його еволюцію, динаміку. Ми бачимо її героїню і щасливою в своєму коханні, і зламаною болем, і, врешті, знову відродженою до життя.

У творчому активі Наталі Лотоцької майже 30 ролей. Самий тільки перелік деяких із них красномовно свідчить про жанрову різноманітність її акторської палітри: Урсула («Багато галасу даремно» В. Шекспіра), Пріська («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), Хведоска («Дві сім'ї» М. Кропивницького), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки), Наталка («Горлиця» О. Коломійця), Райна («Шоколадний солдатик» Б. Шоу). Проте найулюбленіші завжди в актриси саме образи наших сучасниць.

Н. Лотоцька працює багато й напружено. День її розписаний похви-линно: репетиції в театрі, запис на радіо, зйомки на телебаченні, участь в Раді по роботі з творчою молоддю при Українському театральному товаристві, в якій вона виконує обов'язки заступника голови.

Дуже багато у фаховому відношенні актрисі дає робота над програмою Українського радіо «Від суботи до суботи».

— Яв цій передачі виконую роль Ведучої. Читаю гуморески, інтермедії, жарти. Професіональному зростанню допомагає й участь у телевиставах. Робота на телебаченні примушує дивитися на сцену по-новому. Я знялася у декількох фільмах-виставах. Найвдаліші, на мою думку, такі ролі: Таня з однойменної п'єси О. Арбузова, Поліксена в «Кассандрі» Лесі Українки, Надійка в спектаклі «Голосіївський ліс» В. Собка, Оля в «Сторінці щоденника» О. Корнійчука.

Індивідуальна акторська манера Наталі Лотоцької включає в себе вміння глибоко проникати у внутрішній світ героїні, трепетну щирість у вияві почуттів, драматичну піднесеність, непохитну віру в добре начало людини, тонке відчуття пульсу сучасності. І саме тому кожна зустріч з нею стає радісною для глядачів.

В. Остапченко 1976 р.