Кость Кузьмович Кульчицький

У Київському театрі імені Івана Франка — театрі, фронтові бригади якого під час Великої Вітчизняної війни дали близько 2000 концертів для бійців і офіцерів Радянської Армії, — і сьогодні працюють митці, які із зброєю в руках боронили від фашистів свободу і честь Радянської Батьківщини.

Були вони розвідниками, артилеристами, піхотинцями, кавалеристами, медсестрами, партизанами-підпільниками... Серед них — і Кость Кузьмович Кульчицький — ветеран Великої Вітчизняної, груди якого прикрашають дев'ять бойових урядових нагород і одна відзнака мирного часу — Ленінська ювілейна медаль.

Народившись за рік до Великої Жовтневої соціалістичної революції, Кость Кульчицький зростав разом із молодою Країною Рад. Він працює на залізниці, заочно навчається на електротехнічному факультеті. Але жив у хлопцеві незборимий потяг до театру, У 1935 році, після того, як зайняв перше місце на Всеукраїнській і Всесоюзній олімпіадах самодіяльного мистецтва, він став студентом театрального інституту — на курсі І. Чабаненка. Екзаменаційну роботу студента дивилася Ганна Іванівна Борисоглібська, одна з перших заслужених артисток Радянської України. Щирий, схвильований юная сподобався їй, і за рекомендацією відомої актриси Гнат Петрович Юра запросив випускника до Театру імені Івана Франка.

Дебютував Кульчицький в ролі Юнги у виставі «Загибель ескадри» за п'єсою О. Корнійчука. І з того щасливого для нього дня 1936 року він став актором театру, який полюбив одразу й беззастережно — на все життя.

Багато різних ролей було в репертуарі молодого актора. А у вільний час він відвідував заняття в школі парашутистів та інструкторів парашутного спорту. Він належав до того покоління юнаків, яке набувало військових знань у гуртках Осовіахіму, в аероклубах, серйозно готуючись до захисту Вітчизни. У день, коли почалася війна, відразу після мітингу, що відбувся в театрі, Кость Кульчицький пішов у військкомат проситися добровольцем на фронт.

Спершу воював він у Комсомольсько-винищувальному загоні. Закінчивши 1942 року прискорений курс військової академії, Кость Кузьмович брав участь у боях із загонами басмачів на радянсько-афганському кордоні. Потім були бої на Степовому фронті, на Курській дузі. Там він став кавалером двох орденів Червоної Зірки, медалі «За відвагу».

Пізніше К. Кульчицький став помічником командира артилерійського полку, в складі якого звільняв міста і села рідної Вітчизни, добивав гітлерівців у їхньому лігві.

З теплою усмішкою, радість якої не зітерли роки, згадує Кость Кузьмович свій День Перемоги. Перший салют Перемоги дав зі своїми фронтовими побратимами у Дрездені. А 9 травня 1945 року артилерійський полк, який після загибелі командира очолив капітан Кульчицький, входив у заквітчану яблуневим і каштановим цвітом Злату Прагу. Радянські воїни йшли на допомогу своїм чеським братам. І гриміли над містом мирні залпи — залпи салюту. Груди молодого офіцера прикрасили в той час медалі «За взяття Берліна» і «За звільнення Праги».

Одразу після закінчення Великої Вітчизняної Кость Кузьмович повернувся в рідний театр, про який мріяв всі ці суворі роки. І наче продовження його воєнного життя стала одна з його ролей — Серьожки Тюленіна у спектаклі «Молода гвардія» за романом О. Фадєєва, яка була визнана однією з кращих у виставі. Усі газети одностайно відзначали правдивість актора в цій ролі, життєву достовірність створеного ним образу. Часто після вистави йому до гримувальної передавали записки від глядачів зі словами щирої, схвильованої подяки.

актора стали ролі комсомольця, завзятого будівника Феді — «Дніпрові зорі» Я. Баша, селянина Карася — «Кров'ю серця» за романом О. Бойченка «Молодість», Пахомича — «Дядечків сон» за ф. Достоєв-ським та ряд інших.

Нині герої К. Кульчицького стали старшими, життєво досвідченішими. Актор і сьогодні віддає їм всю полум'яність свого невгамовного серця. Серед останніх його робіт — старий селянин Кирило, котрий прагне розібратися у всьому, що діється довкола («Дві сім’ї» М. Кропивницького). Цікаві образи створив артист у п'єсах М. Зарудного — старого селянина сучасного села Петра Трухана, який достеменно розбирається і в космічних, і в земних ділах («Під високими зорями»); невдахи в службових і сімейних справах Супруна («Пора жовтого листя»); трохи дивакуватого, але ж і принципового, свідомого свого громадянського обов'язку Настурції («Дороги, які ми вибираємо»).

Помітною стала його роль і в недавній прем'єрі франківців — виставі «Влада». В ній К. Кульчицький втілив образ старого робітника, ветерана праці, котрому болять справи рідного заводу, якому віддане все життя.

Костю Кузьмовичу Кульчицькому виповнилося шістдесят років, відзначив він і сорокаріччя своєї творчої діяльності. У це довге мистецьке життя К. К. Кульчицького вписалися образи ста двадцяти театральних і кіногероїв.

В. Осьмак 1976 р.