Сценічне ставлення |
Ми вже говорили, що добре виконати роль — це значить переконати глядача, примусити його повірити в те, що перед ним дійсно та особа, яку ми на сцені відтворюємо. А відбудеться це тоді, коли актор буде жити на сцені життям дійової особи, тобто буде ставитись до всього неправдивого, театрального миру, що його оточує, як до правди, як до живої дійсності.
Граючи роль на сцені, ви повинні ставитись до обстановки сцени, як до того місця, за яке ми умовились його приймати, до театрального костюму, як до вашого власного плаття, яке ви звикли повсякденно одягати, до актора, що грає роль батька, як до батька, якого ви щоденно бачите; його борода, його хода, голос повинні бути вам знайомі, як борода, хода і голос вашого батька.
Адже коли розібратись, все що нас оточує на сцені, — неправда, умовність: збудовані декорації, костюми, бутафорія, загримировані партнери, та й самі ви в гримі.
Актор же повинен зуміти поставитись до всього цього, як до правди, як до безумовного, немов переконати себе в тому, що все, що оточує його на сцені, є жива дійсність, а разом з собою примусити в це повірити й глядача.
Тут зав’язується головний вузол нашої системи в роботі актора.
Для того, щоб знайти в собі серйозне ставлення до неправди, що оточує нас на сцені, як до правди, ви повинні це ставлення виправдати; знайти виправдання ви повинні при допомозі своєї творчої фантазії. Другими словами, творча фантазія є шлях до виправдання, виправдання є шлях до ставлення, ставлення ж на сцені — це все. З ряда знайдених актором для даної ролі ставлень (до других дійових осіб, до подій, до предметів) складається в цілому сценічний образ.
Робота актора над роллю в основному полягає в відборі і встановленні цього ряда ставлень і виправдань їх при допомозі своєї творчої фантазії.
Про це ми ще будемо говорити далі, а поки займемось найнескладнішими вправами на ставлення.
І. Рапопорт 1939 р.
|