Органічна увага

Подивіться, як поводиться людина, яка знає, що вона сама, що її ніхто не бачить. Перевірте це на собі Ви самі, ви себе відчуваєте цілком вільно, ви читаєте, або думаєте про щось, чи просто відпочиваєте, або потішаєтесь чим не будь, граєте на якомусь музичному інструменті.

Коротше, чим би ви не займались, в якому б становищі ви не знаходились, ваша увага в кожний даний момент на що небудь скерована, на чомусь зосереджена, щось або в оточуючому середовищі, або у вас саміх, особливо при-тягло вашу увагу, визначилось яскравіше за все останнє й вас зацікавило. Ви одночасно можете і дивиться, і слухати, і тримати в руках який-небудь предмет (дотикатись) і їсти, і чути запах, і згадувати про щонебудь, але завжди з усієї цієї низки відчувань щось одне буде виділятись, стояти над всім останнім, буде головним, на що вашу увагу скеровано.

Ми дуже часто цього не помічаємо, оскільки звичайно не задумуємося над такими речами; але, перевіривши себе, ми переконаємось, що це так; по нашій волі, чи помимо неї, свідомо, чи не свідомо, але ми завжди до чогось (чи до предмету поза нами, чи до якої небудь думки, чи до відчування всередині нас) буваємо особливо уважні. Те, на що наша увага в даний момент скерована ми будемо називати об’єктом уваги. Зміна цих об’єктів уваги в житті часто не залежить від нас, протікає часто непомітно для нашої свідомості, але вона існує завжди, постійно, увага наша завжди й постійно з тією чи іншою мірою напруження на них зосереджена.

Уявіть собі, що ви читаєте книгу, потім вас відриває стук в двері, ви прислухаєтесь, потім на ваш ніс сідає муха, вам лоскотно, потім вам починає здаватись, що у вас починає боліти горло, ви згадуєте, що завтра у вас репетиція й починаєте до неї готуватись.

Ось перед вами ланцюг об’єктів, на кожному з них ваша увага в якійсь мірі зосереджувалась, з тією мірою серйозності, якої кожний з об’єктів заслуговував. На мусі — менше, на горлі — більше, на репетиції — ще більше і вже надовго і т. д. Справжню життєву увагу, обов’язково з певною мірою інтереса, що скерований на певний об’єкт, ми називаємо увагою оганічною.

І ось такої уваги ми будемо добиватись в перших наших вправах.

З перших же кроків ви побачите, що це не так просто. Ми зустрічаємось тут з тією обставиною, що на того, хто виходить на сцену, на того, хто робить вправу, дивляться. Ось ця обставина й проводить різку грань між поведінкою життєвою й сценічною. Нема нічого простіше (в житті), чим, скажемо, розглядати якусь річ, або читати книгу, прибрати кімнату. Спробуйте це ж зробити перед глядачем, і ви відчуєте незручність, зв’язаність, ви будете діяти, виходити, сідати, брати предмети примушено, ніяково, не так, як ви робили б це, знаходячись в кімнаті самі. Або, навпаки, будете держатись занадто розв’язно, показуючи своїми рухами, що я, мовляв, не соромлюсь, але саме "показуючи", "роблячи вигляд". І зайва зв’язаність і зайва розв’язність — результат одних і тих же обставин — ніяковіння людини, що знаходиться на сцені, перед глядачем.

І ось в першій же вправі ви повинні добитись, щоб, сидячи перед товаришами, на очах керівника, що веде заняття, втратити це відчування неспокійності за себе, за те, який у вас вигляд. Нехай вправа полягає в тому, що ви повинні уважно розглядати сірникову коробку, взагалі якийсь предмет. Ви відчуваєте, що коли ви по-справжньому серйозно, органічно зацікавитесь предметом, тобто будете бачити дійсну коробку (а не зображати для глядача і керівника, що ви зацікавились нею), прочитаєте все, що на ній написано, якими фарбами, який на коробці малюнок, спробуєте встановити, чи багато сірників від неї запалено, акуратно, чи неакуратно вона зроблена і т. д., взагалі, чим уважніше будете ви вглядатись в об’єкт, тим скоріше звільнитесь від зв’язаності й незручності, які були у вас спочатку.

І коли, нарешті, увага ваша стане органічною, тобто, коли ви всім своїм єством (не роблячи вигляд, а дійсно зацікавившись) віддастесь розгляданню взятого вами предмету, ви самі відчуєте, а глядач побачить, що ви стали цілком вільним, серйозним, звичайним. Це виявиться і в положенні вашого тіла, і у виразі обличчя і очей — зовнішній спокій буде результатом уваги, органічно зосередженої на взятому об’єкті.

І. Рапопорт 1939 р.