Яким я бачу театр?

Я глибоко переконаний, що деякі тенденції розвитку театру, які зараз спостерігаються як у нашій країні, так і в усьому світі, є тимчасовими і їм не треба дуже довіряти.

Я маю на увазі скорочення тривалості театрального спектаклю, зведення антрактів до одного або повна відсутність антрактів.

Словом, наближення театру до закусочного бару, куди можна забігти, не роздягаючись, і швидко піти.

Але, на мою думку, насолода театром має займати повний вечір, а іноді, може, навіть і день. Оскільки бувають у нас різні свята, чому ж не бути великим театральним святам?

У своїй практиці я не боюся довгих вистав з трьома антрактами, бо переконаний, що для сучасної людини театральний антракт - це можливість зустріти друзів, знайомих, обмінятися враженнями - теж невід'ємний компонент сприйняття вистави.

Думаю також, що розбагатіле людство завжди буде прагнути до свіжих фруктів, не задовольняючись консервами, до свіжого м'яса, не задовольняючись солониною, до реальної музики, яка доходить до вух слухачів безпосередньо від інструментів, а не тільки механічно зафіксованою.

Не заперечуючи всієї користі консервів як харчових, так і художніх, я твердо вірю, що безпосередня насолода дарами природи і людської творчості буде завжди вважатися найбільш цінною і приємною.

Якби мене запитали, як би я хотів організувати свій ідеальний театр, - це був би великий комплекс творчих радостей і побутових зручностей, що включає в себе не тільки кімнати відпочинку, ресторан, але спеціальне відділення для дітей зі своїм зоровим залом і кімнатою для ігор, де батьки, що прийшли в театр, могли б довірити дітей веселим і культурним вихователям. Заповнення антрактів оглядом невеликих і цікавих художніх виставок нітрохи не порушувало б цілісного враження від вистави.

Зрозуміло, технічне оснащення сучасного театру, яке в більшості країн ще несміливо переходить від сценічної техніки XV століття до сучасної, повинне буде зробити енергійні кроки, щоб поєднувати всі завоювання кіно, телебачення і магнітного запису звуку з тієї нічим не замінною театральної цінністю, як живе творчість акторів на очах у глядачів, як безперервний контакт і взаємодія сцени із залом для глядачів.

При всій моїй любові до хорошого кіно я ніколи не можу позбутися почуття, яке опановує мною в кінозалі, від відчуття, що все мені показане вже давним-давно сталося, що акторам, яких я бачу на екрані і зайнятим вже зовсім іншими новими справами, все одно, як сприймається мною їхня гра, все одно, плачу я, сміюся чи сумую.

Разом з тим таке технічне досягнення, як сучасна світлова проекція, набагато випередило всі можливості живописних декорацій, писаних кистями від руки.

Ще мені здається, що надалі театр буде все різкіше диференціюватися за жанрами, рівноправно існуючим, але ставить розмежовані між собою завдання.

Я дуже шкодую про помітне падіння того типу чистого й радісного гумору в усьому світі, свідком і шанувальником якого я був у дитинстві і юності, коли захоплювався творчістю Макса Ліндера, Пренса, Бестера Кітона та інших чудових діячів німого кіно.

Я прихильник життєрадісного театру - театру, що славить життя весело, святково, хоча зовсім не виключаю і можливість існування іншого типу театру. Я говорю про театр, який близький мені як художнику. Але не хотів би робити з цього типу театру прокрустове ложе для театру загалом.

Так як я дуже вірю у виховну силу мистецтва, і зокрема театру, в те, що людина, наділена гумором і розумінням гумору, вже тим самим не може бути лиходієм і людиноненависником, то мою пристрасть до комедійного жанру я вважаю не випадковою примхою, а тенденцією, що виражає мої ідеали.

Я навіть переконаний, що коли люди навчаться цінувати свій і чужий гарний настрій більше, ніж це прийнято зараз, безсумнівно, буде зроблено великий крок у бік золотого століття. А чи не заради світлого майбутнього, чи не заради побудови щасливого суспільства на землі, чи не заради дійсно золотого століття крокує по землі Прогрес і трудяться робітники і селяни, вчені та художники.

Зрештою, що б ми не робили в формальному удосконаленні зустрічі народу з мистецтвом, вирішальним виявляється сама суть цієї зустрічі і її моральні підсумки. Вирішальним виявляється виховний вплив мистецтва.

І ось тут (така вже діалектика зв'язку та взаємодії форми та змісту) треба нагадати про значення театру як мистецтва відверто громадського, розрахованого на пряме формування громадської думки та сприйманого суспільно.

Дуже зручно, звичайно, у себе вдома, залишаючись в туфлях і халаті, мати все світове мистецтво сервірованим до вашого нічного столика. Однак люди звикли радісно з'єднуватися для спільної їжі. Цим займалися наші далекі предки. І сьогодні в день народження кожен з нас кличе на обід або вечерю своїх друзів, хоча простіше було б розіслати кожному його порцію, не запрошуючи гостей до себе. На жаль, користування телевізором або іншим якимсь вдосконаленим виглядом знайомства з мистецтвом трохи нагадує мені такі от святкові обіди, розіслані з посильними на будинок, порційно.

Я кажу це не для того, щоб закреслити заслуги кіно чи телебачення - вони загальновідомі. Але для того, щоб підкреслити сильні сторони театру.

Людина живе і розвивається в суспільстві, а зростання людського суспільства, прогрес його, встановлення нових кращих порядків знаходяться в прямого зв'язку не тільки з технічним прогресом, а й з тією роллю, яку відіграє мистецтво в цьому суспільстві.

Зліт і широке поширення великого мистецтва здатні допомогти людству у здійсненні найкращих ідеалів, в побудові всюди суспільства досконалого і гармонійного, яке не знає експлуатації і дає всі блага життя кожному.

М. Акімов 1964 р.