Текст вистави |
Під словом «переклад» ми часто розуміємо, і, можливо, правильно, виклад середнім, зрозумілою мовою змісту оригіналу. У цьому сенсі «перекладами» в театрі користуватися не можна. Необхідна наявність повноцінного літературного твору російською мовою, який не тільки в точності збігається з оригіналом, але і якістю своєї літературної форми гідний оригіналу. Звідси прямий наслідок: чим вище якість оригіналу, тим відповідальніше і важче отримання рівноцінного твору на нашій мові. І якщо переклад сучасної французької комедії в прозі - це зовсім нескладна річ, тому що звичайно тут не дуже важко досягти рівня оригіналу, то переклад класичної п'єси у віршах - це подія величезної важливості, цілком визначає можливість ставити ту чи іншу п'єсу. Лише кричущою недбалістю наших драматургічних організацій та критики можна пояснити положення, при якому капітальні роботи наших поетів в цій області розглядаються як просто переклади з іншої мови, а не так, як вони того заслуговують, - як досягнення радянської драматургії та радянської літератури. У наші дні Корнель не зміг би підписати своїм ім'ям ні «Сіда», ні «Брехун», бо, по суті, обидві комедії є не особливо точними перекладами Гіліема де Кастро і Аларкона. Ймовірно, така ж доля спіткала б Пушкіна з «Кам'яним гостем». Але якщо наша любов до точності у визначенні авторства змусила б нас оголосити сувору догану Корнелю за те, що він не тільки скористався чужою п'єсою для свого великого твору, але навіть не потрудився встановити, чия це п'єса, плутаючи Аларкона з Лопе де Вега, в одному ми повинні віддати належне старим авторам: вони ясно розуміли, що створити французького «Брехуна» хоча б і на основі іспанської «Сумнівною правди» - це означає створити самостійний твір французької літератури. Тому-то вибір іноземної класичної п'єси в першу чергу потребує отримання рівноцінної російської п'єси - перекладу, що збігається з оригіналом. Якщо вдуматися в питання, в чому принципова різниця між поганим перекладом і справжнім перекладом п'єси російською мовою, то ми побачимо, що справа тут аж ніяк не тільки в тому, що в першому випадку мова шорсткувата, а в другому - гладкіше. Мова сценічного твору - то початок, який дає життя цьому твору, визначає якість образів, ритм вистави, силу впливу на глядача. Перекладач в низькому значенні слова переводить слова і фрази автора, як би не беручи на себе ніякої відповідальності за те, що з цього вийде. Слова переведені вірно, а за решту відповідає автор. Навпаки, поет, відтворює п'єсу на новій для неї мовою, стежачи за ходом розвитку дії в оригіналі, створює твір, в якому укладено все багатство засобів нашої мови, до того ж мови нашої епохи. В такому високому сенсі слова «перекладати» можна і потрібно не тільки з чужої за національністю мови, але і з чужого за часом, якщо мова п'єси застаріла. Років через триста, можливо, доведеться перевести для російської сцени «Наталка Полтавка» Фонвізіна, в якому вже і зараз багато пасажі нам незрозумілі, як в наші дні переводили «Слово о полку Ігоревім». Важливо одне: спектакль потрібно грати на тій мові, якою говорить зал для глядачів. Цю формулу потрібно розуміти найбільш широко. Вона не тільки охоплює узкофілологічні питання. Образи, метафори, гра слів, ритмічна сторона і всі інші компоненти мови повинні черпати зі скарбниці актуального мови, точна думка автора передаватися точно виразними засобами сучасної мови і всіма засобами нашого мистецтва. В такому вигляді ця формула дійсна й для всього процесу постановки спектаклю, вона охоплює і режисерську, і акторську, і всі інші галузі роботи. М. Акімов |