Іспанська війна та радянський театр

Національно-революційна війна іспанського народу 1936 — 1939 рр. і радянський театр.

18 липня 1936 р. іспанські фашисти при активній участі Німеччини та Італії почали заколот проти республіканського уряду в Іспанії. Тисячі патріотів рішуче піднялися на захист Республіки.

Боротьба іспанських республіканців знайшла всебічну підтримку й допомогу прогресивних сил світу. Це була наймогутніша міжнародна кампанія солідарності трудящих з часу імперіалістичної інтервенції проти Країни Рад. В авангарді руху на захист іспанської демократії йшов радянський народ. Активну участь в наданні морально-політичної і матеріальної допомоги іспанським республіканцям взяли й працівники радянського театру. На жаль, цей інтернаціональний рух, який має не лише наукове, а й виховне значення, ще не висвітлений достатньою мірою в радянській літературі. Спробуємо зробити це, спираючись на матеріали радянської преси 1936 — 1939 років, матеріали Центрального державного архіву літератури та мистецтва, Київського обласного архіву. В даній статті основна увага звернена на відображення громадянської війни у сценічному мистецтві 1936 — 1939 років.

Митці радянського театру, як і весь радянський народ, уважно стежили за подіями в Іспанії, співчували боротьбі республіканців, засуджували заколотників та інтервентів. У різний час під гаслами «Руки геть від Іспанської Республіки!», «Оточимо співчуттям і надамо допомогу» відбулися мітинги й збори в театрах Москви, Ленінграда, Києва, Мінська, Ташкента, Харкова, Дніпропетровська, Свердловська, Хабаровська та інших міст СРСР. Б. Бабочкін, Г. Борисоглібська, 3. Гайдай, В. Качалов, Вс. Мейєрхольд, О. Петру-сенко, К. Станіславський, Т. Ханум та інші виступали на мітингах солідарності робітників і службовців, присвячених боротьбі іспанського народу. Протягом усієї національно-революційної війни працівники театру організовували велику кількість спектаклів і концертів на користь іспанських антифашистів, відраховували частину заробітної плати в фонд іспанських трудящих. Так, значні суми були внесені видатними діячами радянського мистецтва К. Ста-ніславським, В. Качаловим, Б. Бабочкіним, С. Образцовим, H. Сац, Т. Ханум та багатьма іншими.

Багато працівників театру висловлювали бажання бути поруч з іспанськими патріотами. На загальноміському мітингу в Києві у вересні 1936 року народна артистка УРСР Г. Борисоглібська сказала, що хоч вона й безпартійна, та вважає себе більшовичкою, і коли б не її похилий вік, то вона пішла б разом з іспанськими трудящими в бій.

Перша спроба інсценізувати події, що відбувалися в Іспанії, була здійснена в Москві у вересні 1936 року. 24 вересня на стадіоні «Динамо» артисти театрів, учні художніх і театральних закладів виступили з інсценіровкою «Руки геть від іспанського народу!». Глядачами цієї вистави були учасники стотисячного мітингу солідарності трудящих Москви. Театралізована вистава справила велике враження на учасників мітингу і сприяла дальшому піднесенню інтернаціонального руху.

У жовтні 1936 року заколотники, озброєні танками й літаками фашистських держав, почали наступ у напрямку столиці Іспанії. 25 жовтня вони були на підступах до Мад-ріда. У цей важкий для Республіки час драматург О. Афі-ногенов написав п’єсу «Салют, Іспаніє!». В центрі п’єси два жіночих образи: матері, що віддала Республіці своїх трьох дочок, і Долорес: їбаррурі. 27 жовтня автор прочитав драму «Салют, Іспаніє!» колективу Малого театру. Роботу над її сценічним втіленням очолили народна артистка РРФСР В. Пашенна та заслужений артист А. Азарін. До роботи над спектаклем були запрошені художник В. Риндін та композитор О. Голубєнцов.

У роботі над ролями були зайняті кращі сили театру. Майже одночасно з Малим театром до постановки п’єси приступив Московський театр ім. МОРПС. Режисерами вистави були заслужений діяч мистецтв РРФСР I. Берсенєв та заслужений артист В. Ванін. 30 жовтня п’єса була прочитана в Ленінградському академічному театрі ім. О. Пушкіна. Роботу над п’єсою очолили заслужений артист С. Радлов та заслужений діяч мистецтв РРФСР М. Петров. Оформлення вистави було доручено здійснити художнику М. Акімову, а музику — написати композитору Д. Шостаковичу. Роботу над цією п’єсою розпочали також сценічні колективи Казані, Ташкента, Харкова, Горького, Севастополя, Пензи, м. Шахти. У листопаді 1936 року їх було понад сто.

Приймалися звернення колективів театрів до революційного народу Іспанії, в яких митці сцени заявляли про свою кровну причетність до його справедливої боротьби і прагнення пробуджувати почуття Інтернаціоналізму радянських глядачів, сприяти росту солідарності. Театральні колективи Москви, Ленінграда, Горького, Харкова оголосили, себе «мобілізованими на постановку п’єси», зобов’язавшись показати прем’єру 25 листопада 1936 року — в день відкриття Надзвичайного VIII з’їзду Рад СРСР. Репетиції йшли вдень і вночі. У фойє театрів вивішувалися іспанські плакати, зведення з фронтів, в яких ішлося про запеклі бої за Мадрід. Все це надавало артистам сил, мобілізовувало на самовіддану працю, на подолання труднощів щодо постановки п’єси. З величезним натхненням працювали над роллю Д. Ібаррурі В. Пашенна (Московський Малий театр), Є. Жихарєва (Ленінградський театр ім. О. Пушкіна), М. Дефорж (Театр ім. МОРПС), К. Суковська. (Харківський театр російської драми). С. Бірман (Театр ім. МОРПС),. Є. Корчагіна-Александровська (Ленінградський театр ім. О. Пушкіна) працювали над образом Матері. На одній з репетицій Є. Корчагі-на-Александровська сказала, що все краще в жінці, найгероїчніше хочеться їй втілити в ролі матері.

20 листопада в Малому театрі відбулася генеральна репетиція, а 24-го — перша вистава. Напередодні VIII з’їзду Рад СРСР відбулися перші вистави в Театрі ім. МОРПС та Ленінградському академічному театрі ім. О. Пушкіна. За вісім днів підготував і 21 листопада показав першу виставу Горьковський крайовий драматичний театр. З великим задоволенням артисти театру в антракті інформували глядачів про успіхи республіканців у битві за Мадрід. 24 листопада відбулася прем’єра вистави в Харківському театрі російської драми (вистава була підготовлена за 12 днів). Успішно йшла робота над виставою в Казанському, Ташкентському, Пензенському та інших театрах країни.

П’єса О. Афіногенова викликала великий інтерес серед самодіяльних колективів. Під час Жовтневих свят колектив театру робітничої молоді Ростова показав ряд сцен з п’єси «Салют, Іспаніє!», а 29 листопада 1936 року — всю виставу. У листопаді — грудні 1936 року над нею працювали самодіяльні колективи Москви, Ворошиловграда та інших міст. В грудні 1936 року виставу показали учасники драмгуртка Москольовського радгоспу Семиозерного району Кустанайської області Казахської РСР.

Пізніше вони показали її на сцені районного Будинку культури.

Є відомості, що до п’єси О. Афіногенова зверталися й численні шкільні драмгуртки. Зокрема, в грудні 1936 року учні Борисоглєбська (Ярославська обл.) показали інсценівку «Перемога, Долорес». У різний час п’єсу чи окремі її фрагменти використовували радіокомітети.

Радянська громадськість високо оцінила роботу театрів країни, відзначила велике пізнавальне, виховне й мобілізуюче значення вистав. Подивившись виставу в Театрі ім. МОРПС, О. Афіногенов поздоровив колектив з успіхом. Відомий партійний і громадський діяч СРСР С. Лозовський, вітаючи автора п’єси і колектив театру з успіхом, відзначив, що театр розв’язав велике і складне завдання політично і художньо вірно. Подякували драматургові і партійні органи міста Харкова.

Театральна громадськість високо відзначила виконання В. Пашенною, Є. Жихарєвою, К. Суковською ролі Д. Ібаррурі. Надовго в пам’яті глядача залишився чудовий реалістичний образ матері-пролетарки, створений артистками Є. Корчагіною-Алсксандровською, С. Бірман. «П’єса «Салют, Іспаніє!», — писали моряки Тихоокеанського флоту, — яскрава, хвилююча вистава про боротьбу, мужність і героїзм іспанського народу, що закликає до почуття братньої солідарності». З великим задоволенням радянські люди дивились ті частини вистави, де йшлося про зустріч радянського кореспондента з жінками й бійцями Республіки, які одержали продовольство з СРСР.

Відображення у виставі всенародного руху допомоги радянських людей іспанським борцям, відчуття кожним із присутніх у театрі її ефективності наповнювало гордістю їх серця. І кожного разу, коли зі сцени лунав заклик до трудящих СРСР — не забувати про іспанський народ,— зал аплодував. «Салют, Іспаніє!» захоплювала глядачів своїм революційним пафосом. Глядачі стоячи вітали бійців республіканської армії, які вирушали через зал на фронт, і у багатьох з’являлось бажання приєднатися до них і з їх бойовим маршем рушити на фашистів.

27 листопада 1936 року виставу «Салют, Іспаніє!» в Театрі ім. МОРПС подивилася іспанська делегація, що приїздила в СРСР на святкування Жовтня. Глядачі й артисти тепло вітали республіканців. В антракті драматург О. Афіногенов і артисти, зайняті в спектаклі, сфотографувались разом з іспанськими делегатами. «У вашій виставі, — сказала комісар Народної міліції Енкарнасіон Сієрра,— б’ється наше серце. Тільки брати можуть так показати Іспанію». Подивившись в березні 1937 року виставу, іспанський поет Рафаель Альберті сказав, що він разом з іншими глядачами плакав, побачивши цей прекрасний, хвилюючий і мобілі-зуючий народ твір мистецтва. Високо оцінив виставу іспанський посол Марселіно Паскуа.

У кінці 1936 року актриса Харківського театру російської драми Ксенія Суковська написала листа Долорес Ібаррурі, в якому розповіла про роботу над роллю Ібаррурі в п’єсі «Салют, Іспаніє!». У лютому 1937 року «Правда» та інші радянські газети опублікували відповідь Пасіонарії, в якій вона розповіла про боротьбу республіканців, про себе і ставлення іспанців до Радянського Союзу, висловила глибоку вдячність актрисі.

Широкий відгук радянського театру на боротьбу іспанського народу викликав високу оцінку з боку міжнародної театральної громадськості. Уже в першій половині листопада 1936 року редактор американського журналу «Новий театр» Герберт Клайн поздоровив митців радянської сцени і просив надіслати п’єсу «Салют, Іспаніє!», яку хотіли б поставити деякі театри США. З аналогічними проханнями в ці дні зверталися театральні колективи Чехословаччини.

Наприкінці 1936 року грузинський драматург Г. Мдівані написав п’єсу «Алькасар». У ній знайшла відображення боротьба республіканців на початку війни за фортецю, яку утримували фашисти. Головний герой п’єси — командир загону народної міліції, астурійський шахтар, комуніст Педро Карільйо. В образах республіканців показана безмежна любов до свободи, глибока віра в торжество перемоги. Особливістю цієї п’єси є те, що в ній широко використані вірші відомих іспанських поетів, багато уваги приділяється сценам, що відбувались у фашистському таборі, але в зображенні деяких подій і образів п’єса не позбавлена схематичності.

У грудні 1936 року Тбіліський театр ім. Шота Руставелі (керівник театру А. Васадзе, режисер Д. Алексідзе, художник Д. Тавадзе, композитор І. Гокієлі) приступив до постановки цієї п’єси. В ній були зайняті кращі сили театру. Народний артист СРСР А. Хорава працював над роллю головного героя. Після півторамісячної напруженої роботи в кінці січня 1937 року театр показав прем’єру.

Оцінюючи спектакль, газета «Заря Востока» за 4 лютого 1937 року писала, що спектакль «Алькасар» входить до числа тих революційних творів мистецтва, чия сила бойового інтернаціоналізму запалює серця, що спектакль є подарунком грузинського театру, грузинських трудящих іспанському народу. В антракті за пропозицією художнього керівника театру народного артиста СРСР А. Васадзе була надіслана вітальна телеграма трудящим Іспанії, в якій ішлося про підтримку боротьби республіканців, повідомлялося про постановку п’єси «Алькасар», висловлювалася впевненість у перемозі іспанського народу. 4 лютого 1937 року на ім’я дирекції театру надійшла відповідь від комітету оборони Іспанської Республіки, в якій була висловлена подяка театру за підтримку іспанського народу.

11 вересня 1937 року театральний сезон у Київському російському драматичному театрі ім. Лесі Українки відкрився прем’єрою п’єси Г. Мдівані «Алькасар». Вона була тепло зустрінута громадськістю столиці України. Тисячі киян подивились «Алькасар» у вересні — грудні 1937 року. Під час прем’єри п’єси колектив Київського театру надіслав вітальну телеграму іспанському народу і одержав вдячну відповідь.

У цьому ж році «Алькасар» був успішно поставлений Московським Камерним, Благовєщенським Новим та іншими театрами країни.

На початку війни в Іспанії грузинський письменник О. Ка-чкачишвілі написав п’єсу «Но пасаран» («Не пройдуть»), яка також була присвячена боротьбі іспанських республіканців проти заколотників і інтервентів. У 1937 році відбулася постановка п’єси у Тбіліському театрі юного глядача.

У 1937 році К. Паустовський написав повість «Сузір’я Гончих Псів», головна думка якої полягала в тому, що не можуть чесні люди ухилятися від важливих битв свого часу, повинні активно захищати Іспанію, боротися за мир на землі. На основі повісті автор створив однойменну п’єсу, яку в 1938 — 1939 році поставили Московський Новий театр і Ворошиловградський театр юного глядача. У 1938 році Московський театр ім. М. Баумана поставив за мотивами повісті К. Паустовського п’єсу «Край неба».

У ці роки радянський театр звертався до п’єс сучасних іспанських авторів. Зокрема, в 1938 році театр «Ромен» поставив п’єсу Гарсіа Лорки «Криваве весілля».

З великим успіхом на сцені радянського театру йшли п’єси класичної іспанської драматургії, що відображали революційне минуле іспанського народу. Восени 1936 року Московський реалістичний театр, Тбіліський театр ім. Ш. Руставелі, Ульяновський драматичний підготували п’єсу Лопе де Веги «Фуенте Овехуна» («Овеча криниця»). І хоч драма відображає події трьохсотрічної давнини, вона звучала для радянських глядачів по-сучасному. У 1937 — 1938 році цю п’єсу поставили Магнітогорський театр, Московський театр Революції та інші.

У вересні 1938 року Московський театр Революції показав п’єсу «Фуенте Овехуна» в Києві. Газета «Вісті» писала, що трагедія «Фуенте Овехуна» при всій її історичності сприймається глядачем як бойовий актуальний твір, що будить благородні почуття симпатії до республіканської Іспанії. І цілком доречно, що в кінці спектаклю пісні повсталих селян змінював іспанський революційний гімн. Це звучало як закономірний переклик віків. Газета вітала успіх артистів В. Єнютіної (Лауренсія), Д. Орлова (Менго), Г. Музалевського (Естебан) та інших. У газеті відмічалося, що, незважаючи на окремі огріхи вистави, глядач дивився цей піднесений і хвилюючий спектакль з винятковою увагою, весь час думкою линув на скривджену землю Іспанії, де нащадки народних героїв «Фуенте Овехуна» вели священну війну.

У січні 1938 року на сцені Великого театру СРСР та в березні 1939 року — Ленінградського театру опери і балету ім. С. М. Кірова відбулася прем’єра балету «Лауренсія» за п’єсою Лопе де Веги «Фуенте Овехуна». Музику нового балету написав радянський композитор О. Крейн.

У 1936 — 1939 роках на сценах Московського театру Революції, Ленінградського державного театру комедії, Севастопольського театру Чорноморського флоту, Костромського театру ім. Островського, Омського державного театру драми, в театрах Києва, Баку, Дніпропетровська, Краснода-ра, Одеси та інших міст йшла п’єса Лопе де Веги «Собака на сіні». В театральному сезоні 1937 — 1938 року цю п’єсу поставив Польський театр УРСР (Київ), весною і влітку 1937 року він показав її глядачам Ленінграда, Житомира, Одеси, Чернігова. У 1938 році Ленінградський театр комедії працював над постановкою п’єси Лопе де Веги «Валенсіанська вдова». У цей же період театральні колективи СРСР звертались до класичної спадщини й інших іспанських драматургів. У 1938 році на сцені Ленінградського Великого драматичного театру йшла п’єса Тірсо де Моліна «Благочестива Марта», а пізніше — й на сцені Київського театру російської драми.

Радянський театр брав активну участь у проведенні мі-тингів-концертів, літературних вечорів та вечорів-концертів. Так, 1 жовтня 1936 року редакція газети «Советское ис-кусство» організувала вечір-концерт «Радянські актриси — жінкам Іспанії». У концерті взяли участь визначні артисти Москви. Високохудожні твори, тематично близькі за змістом, у прекрасному виконанні майстрів мистецтв викликали асоціації з подіями, що відбувались в Іспанії, збуджували співчуття до боротьби республіканців. 30 листопада 1937 року бригада московської філармонії в Києві дала концерт «Іспанія в музиці, пісні, танцях та художньому слові».

У листопаді 1938 року в Москві відбувся літературно-художній вечір «Іспанія», на якому ленінградська артистка Є. Жихарева прочитала виступ Д. Ібаруррі перед бійцями в окопах Мадріда; лауреат всесоюзного конкурсу читців Є. Камінка прочитав уривок з «Іспанського щоденника» М. Кольцова; артисти Московського театру Революції показали сцени з «Фуенте Овехуна».

Наведений в статті матеріал свідчить, що багатонаціональний радянський театр, вірний принципам пролетарського інтернаціоналізму, з самого початку громадянської війни в Іспанії надавав моральну і матеріальну допомогу Республіці, всебічно показав героїчне минуле та мужню боротьбу іспанського народу проти реакції й фашизму. Своєю творчістю радянські артисти посилювали в глядачеві інтернаціональні почуття до іспанського народу, сприяли розгортанню морально-політичної та матеріальної допомоги, зміцненню радянсько-іспанських культурних зв’язків, дружбі між народами двох країн.

А. А. Комшуков