Українська драма 1880-90-х рр.

Вистави в Київі аматорського гуртка в 70-х рр. і наміри його розвивати свою діяльність руба поставили перед ним питання про репертуар, що складався тоді з небагатьох п’єс, здебільшого невисокої художньої вартости або перестарілих. І от керовник його М. П. Старицький береться за поновлення репертуару, а М. Лисенко за його музичний бік.

 

В початку 70-х рр. М. Старицький написав еодєвіль „Як ковбаса та чарка“, потім пристосував до сцени „Чорноморський побіт“ Кухаренка (під назвою „Чорноморці") і лібрето опери „Різдвяна ніч“; музику для обох останніх творів написав М. Лисенко.

 

Трохи раніш (в початку 60-х рр.) став пробувати своїх сил у драмі М. Кропивницький, теж маючи на увазі аматорські вистави в Бобринці. Відновлення українського театру 80-х рр. і організація постійних труп були зовнішнім стимулом до драматичної діяльности обох авторів; поруч з ними в 80-х рр. став і третій — Ів. Тобілевич (Карпенко-Карий), і їхні твори й склали основну частину репертуару другої половини XIX ст., та ще довго держалися на сцені й на початку XX ст.

 

Всі ці три автори близько стояли до театру, були тісно звязані з його життям і писали майже виключно, за винятком лише Старицького, в драматичній формі. Це були вже письменники-драматурги, яких бракувало у нас в першій половині XIX ст., і в цій безпосередній близості до театру була їхня сила, а разом і слабість.

 

Розроблюючи завжди в драматичній формі свої задуми, вони мали змогу опанувати техніку драми й довести цю форму до того удосконалення, межі якому клав лише їхній письменницький хист. Як драматурги, вони в п’єсах виявили всю міць свого хисту, все своє письменницьке „я“ і сказали все, що взагалі могли сказати. В цьому була їхня сила. Але з другого боку, вони, пишучи безпосередньо для театру, мусіли мати на оці його практичні потреби і в першу чергу смаки того глядача, що наповнював залю сьогодні.

 

Ми попереду вказували на театральну рутину, що відбивалася на творах навіть видатних письменників, коли вони бралися за драму. Отже, ця рутина ще в більшій мірі звязувала творчу волю драматурга, що утворював біжучий репертуар своїми п’єсами, і примушувала його иноді писати такі речі, які він сам ставив дуже невисоко. Це було навіть з найкращим з цих трьох авторів — з Тобілевичем, і дуже часто з Кропивницьким та Старицьким. Далі, намагаючись як найшвидче виготувати п’єсу до вистави, бо новини в репертуарі вимагали й публіка й актори, — наші драматурги мусіли поспішатися з роботою і часто випускали в люди п’єси необроблені як слід до кінця, або навіть і такі, що їх вони, далі стоячи від театру, може б і не випустили були в світ зовсім. Це принижувало їхню репутацію, як художників, викликало справедливі напади критики й навіть шкідливо одбивалося на загальному розвиткові нашої драми, бо нехудожні твори драматургів з іменами ніби санкціонували антихудожню творчість усяких доморослих „драморобів“. До цього всього ще прилучався надзвичайний гніт цензури, що теж чимало збільшував негативні боки нашої драматургії й відогравав у цьому більшу ролю, ніж воно видається з першого погляду.

 

Українські драматурги, як і взагалі українські письменники, дуже багато терпіли від цензури.  Для драматичних творів вона була подвійна, і часто п’єси, дозволені до друку, не дозволялися до вистави. В часи найбільшого успіху театру цензура була особливо жорстока; найкращі п’єси, звичайно, заборонялися і хіба після двох-трьох переробок, иноді через декілька років, пролазили через цензуру з величезними труднощами. Иноді п’єси, дозволені до вистав, потім знову заборонялися; це було, напр., з такою невинного річчю, як „Глитай або ж павук“ Кропивницького. Щоб якось добитися дозволу, автори мусіли робити хитрощі, посилаючи п’єси до цензури по де-кілька разів під різними назвами.

 

Так, наприклад, одна з п’єс Тобілевича ходила до цензури під назвами „Що було, то мохом поросло", потім — „Прислужники", „Не так пани, як підпанки" і врешті „Підпанки"; п’єса Старицького під назвами — „Панське болото", потім „Не судилося", а до драматичної цензури — „Не так склалося, як жадалося" і т. ин. Од яких несподіванок залежала часто доля того чи иншого твору, показує пригода з п’єсою Тобілевича „Безталання". Ця п’єса ходила в цензуру під назвами „Хто винен", „Чарівниця", нарешті „Безталання". Вона лежала там де-кілька місяців і мабуть знов-би повернулася до автора, якби під час перебування в Петербурзі М. К. Заньковецької до неї не звернулися з проханням взяти участь у якомусь благодійному концерті два видних бюрократи. Заньковецька поставила умовою, щоб цензура дозволила п’єсу „Безталання", і п’єсу через декілька днів справді дозволили, але в цензурі вона загубила своє ім’я, бо росіянин-переписчик, помилившись, написав назву п’єси „Безталанна"; з цим ім’ям вона й зосталася назавжди, бо записаної в списках дозволених п’єс назви вже міняти не можна було.

 

 Цензурні заборони обмежували коло спостережінь автора, примушували їх калічити свої п’єси, роблячи всілякі натяжки в розвиткові подій, щоб обминути небезпечні місця, примушували їх иноді викидати найкращі сцени або надавати їм небажаного характеру. Отже тому, цензурний гніт немало спричинився до приниження художньої вартости багатьох тогочасних п’єс.

 

Зазначені причини — театральна рутина, цензура, нарешті, залежність від смаку глядачів, в звязку з індивідуальними рисами окремих авторів, і зробили те, що серед численної продукції наших драматургів дуже мало є п’єс, які могли б витримати іспит часу і могли б зостатися в складі нашого класичного репертуару. Чимало з п’єс Старицького і особливо Кропивницького справедливо засудила критика, скоро тільки вони з’явилися на сцені, і цим одразу навіки поховала їх; багато з п’єс цих драматургів держалися на сцені довший час, але майже всі вони вже застаріли, і нині їх можна розглядати здебільшого лише в історичній перспективі, хоч вони держаться в біжучому репертуарі провінціяльних театрів до сьогоднішнього дня.

 

Найстарший з нашої драматичної „трійці" —  Кропивницький у своїх кращих п’єсах малював переважно селянське життя в світлі його побутово-родинних відносин. Вже в своїй першій драмі „Дай серцю волю, заведе в неволю" (1863) Кропивницький виявив добре знайомство з народнім життям і вміння підхопити та передати характерні риси його, хоч на цій п’єсі ще й дуже помітно вплив старої мелодрами. В дальших п’єсах Кропивницький наближався до реалістичної манери і змалював чимало правдивих і живих типів українських селян, їхнього побуту та звичаїв. Найвдатнішою з групи його родинно-побутових п’єс є драма „Дві сем’ї“, де Кропивницький протиставляє патріярхальну селянську родину з старозавітними моральними основами й сім’ю сільського багатиря, зіпсовану й деморалізовану впливом міського життя. В драмах з ширшим громадським фоном Кропивницький намагається відбити нові відносини різних класів на Україні, що утворилися після реформи 1861 року.

 

Перші часи після скасування кріпацтва характеризуються зруйнуванням поміщицьких господарств і виступом нової буржуазії на селі з бувших дворових, економів, прикажчиків чи камердинерів. Характерні постаті цієї нової ще тоді верстви і перші спроби її ширше розправити свої крила, Кропивницький малює в кількох п’єсах; найкращими з них були драми „Олеся" та „Глитай або ж павук". У першій з них він виводить нового власника поміщицького маєтку — Балтиза, що був колись панським управителем, і показує його поводження з своїм бувшим паном офіцером, якого він врешті доводить до самогубства, з своїми слугами, бувшими кріпаками, що бояться Балтиза й кленуть його більш, ніж колись панів, врешті з своєю власною сім’єю — жінкою та улюбленою донькою. В другій п’єсі — „Глитай або ж павук", з художнього боку слабшій за першу, Кропивницький виводить вже дальші кроки подібного „глитая" — Бичка; прикидаючись побожним другом селян, Бичок споює їх горілкою, обкручує, мов павутинням, усякими позичками й кінець-кінцем пускає попід тинню. Крім цих головних осіб, в обох п’єсах чимало инших селян, міщан, полупанків, характерних для тих часів і живо та виразно змальованих.

 

Пробував Кропивницький показати в своїх п’єсах і нові типи тодішньої інтелігенції, що виходила переважно з кол поміщицьких. У драмі „Доки сонце зійде, роса очі виїсть" він малює такого „народника" з панських синків; захопившись модними ідеями, цей панич пробує „просвіщати" село, але кінчає тим, що зводить гарну дівчину й ганебно піддається на гачок аристократичних своїх батьків, які не співчували „ідеям" сина і наробили дівчині сорому. Чи не найкращим з творів Кропивницького є його відомий водевіль „По ревізії" з життя сільської адміністрації, що безпорадно зав’язла в темноті й горілці. Змальовані там постаті старшини, писаря та баби Риндички зробилися класичними фігурами в нашому театрі.

 

Живий діялог, прекрасна народня мова з силою дотепних, влучних виразів, що, як каже Франко, мов перли-самоцвіти сиплються у нього, нарешті живі гарні сцени, — все це давно визнавала критика за найкраще в п’єсах Кропивницького. У нього був справжній і таки чималий хист драматурга, але цьому природньому хистові бракувало доброї школи, і тому, не говорячи вже про велику кількість антихудожніх п’єс, навіть кращі п’єси Кропивницького мають, великі хиби. В них часто нема цільности, багато епізодичних сцен, що лише затримують дію, а прекрасні сцени стоять часто поруч з блідими, а то й зовсім нудними; вони розхоложують глядача й псують вражіння від п’єс. До цього треба додати ще й брак у автора ясної ідеології; неясність її робить невиразними навіть деяких з виведених ним героїв. Вона почасти залежала від цензурних причин, а головним чином — від хаотичного таки й у великій мірі „обивательського" світогляду самого автора; Кропивницький своїми поглядами цілком належав до дрібно-буржуазної верстви, хоч його й зачепили поступові ідеї того часу, популярні тоді серед української інтелігенції. Значні вади п’єс Кропивницького зробили завчасно перестарілими навіть його найкращі й найзмістовніші драми та комедії, хоч у них є чимало прекрасних деталів, що не втратили своєї художньої вартости й досі.

 

Крім розглянутих поважніших творів (всього в нього за тридцять п’ять п’єс, у Кропивницького є ще декілька непоганих, як на свій час, п’єс більш театрального характеру. Найпопулярнішими колись були його історичні картини „Невольник“ на сюжет Шевченківської поеми, весела оперета з сільського життя „Пошились у дурні“ і особливо феєрія „Вій" на сюжет Гоголевської повісти, з цікавими побутовими сценами староукраїнського життя. „Вій“ подобався ще й своєю музикою; Кропивницький був також непоганий музика, і деякі з його музичних творів, як, напр., дует з „Вія — „Де ти бродиш, моя доле“, або чоловічий хор з „Невольника“ — „Ревуть стогнуть гори-хвилі“, були колись дуже популярними.

 

Ол. Кисіль

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...