Наш творчий шлях

Московський академічний театр імені В. Маяковського пройшов великий і славний творчий шлях. У лютому 1919 року при Політуп-равлінні Західного фронту було створено Театр революційної сатири (Теревсат), покликаний засобами сценічного мистецтва вести масову політичну агітацію.

Через три роки на його базі виник новий театр, який одержав назву Театру Революції. Художній колектив очолив В. Мейєрхольд.

У театрі було поставлено ряд творів про революційний рух минулого. Але чи не з найбільшою повнотою творчі можливості молодого театру розкрилися у поставленому художнім керівником спектаклі «Тепленьке місце» О. Островського. Робота і самого режисера, і акторів М. Бабанової, Д. Орлова були позначені справжньою мистецькою зрілістю.

У 1924 році театр очолив учень В. Мейєрхольда О. Грипич. Його заслуга полягає в здійсненні перших п’єс на сучасну тему: «Відлуння» В. Білль-Білоцерковського, «Повітряний пиріг» і «Кінець Криворильська» Б. Ромашова. Театр Революції стає творчою лабораторією радянської драматургії. Велику роботу в цьому напрямку проводив директор театру, відомий угорський революціонер Мате Залка.

У 30-тих роках колектив під керівництвом А. Попова здійснює трилогію М. Погодіна («Поема про сокиру», «Мій друг», «Після балу»), в якій розкривається героїчний образ радянської людини-трудівника.

Напередодні двадцятиліття Жовтня в репертуарі театру з'явився спектакль «Правда» за п'єсою О. Корнійчука. Глибокий і яскравий образ вождя революції створив М. Штраух.

У роки Великої Вітчизняної війни колектив здійснив ряд героїко-патріотичних вистав, брав активну участь в обслуговуванні військових частин, госпіталів. Об’єднавшись з Театром Драми, Театр Революції одержує нову назву — Московський театр Драми. Трупа поповнилася такими талановитими майстрами сцени, як Л. Свердлін, Ф. Раневська, К. Половикова, Є. Самойлов, С. Вечеслов, В. Любимов, К. Пугачова, П. Аржанов.

Протягом двох десятиліть театр очолював прекрасний режисер, художник великої сучасної теми М. Охлопков. Багато поставлених ним спектаклів ввійшли до золотого фонду радянського театрального мистецтва. У цих спектаклях яскраві образи створили кращі майстри театру: М. Бабанова, Ю. Глізер, Є. Козирєва, Т. Карпова, П. Кирилов, Б. Толмазов та інші.

Велика група творчої молоді, яка зайняла незабаром провідне становище в колективі, прийшла у театр в кінці 50-тих років. Це О. Лазарєв, І. Охлупін, А. Ромашин, Г. Виноградова, Г. Анисимова, С. Немоляєва, С. Мізері, Є. Лазарєв, Л. Овчинникова, І. Сіренко, В. Комратов.

Великі творчі успіхи театру були відзначені присвоєнням йому в 1954 році імені Володимира Маяковського, а через десятиліття — звання академічного.

У 1967 році, після смерті М. Охлопкова, художнє керівництво театру очолив обдарований режисер народний артист РРФСР А. Гончаров. Творче обличчя театру визначають вистави на сучасну тему: «Марія», «Неопублікований репортаж», «Характери», «Три хвилини Мартіна Гроу», «Проводи», «Інтерв’ю в Буенос-Айресі» (режисер А. Гончаров), про героїку громадянської війни — «Розгром» (режисер М. Захаров) і «Дума про Британку» (постановка А. Гончарова і Б. Кондратьєва).

Цікаве сучасне прочитання здобули твори російської класики — «Діти Ванюшина», «Банкрот, чи Свої люди поквитаємося» у постановці А. Гончарова, «Таланти і поклонники» та «Дядечків сон» (режисер М. Кнебель). Психологічною глибиною позначені спектаклі «Кінець книги шостої» за твором польського драматурга Єжи Брошкевича і «Трамвай «Бажання» за п’єсою американського письменника Теннессі Уїльямса. У постановці А. Гончарова йдуть також музична вистава «Людина із Ламанчі» за романом Сервантеса «Дон Кіхот» і п’єса Е. Радзинського «Бесіди із Сократом». Вони присвячені великій гуманістичній темі.

Багато з цих робіт здобули дипломи Всесоюзних конкурсів і оглядів Московської театральної весни. Спектакль «Марія» удостоєно Державної премії РРФСР імені К. С. Станіславського.

За останні роки трупа театру поповнилася такими відомими митцями, як народні артисти РРФСР В. Самойлов, Т. Дороніна, А. Джигарханян, заслужений артист РРФСР Ю. Горобець, а також випускниками театральних шкіл.

У жовтні 1972 року в зв’язку з п'ятдесятиріччям з дня заснування театр було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Своє головне завдання колектив вбачає у відтворенні образу свого сучасника, у зверненні до великих громадських проблем. Про це свідчать вистави останнього часу: «Неопублікований репортаж» і «Енергійні люди», «Солов’їна ніч» і «Старомодна комедія», новий спектакль «Проводи» за п’єсою І. Дворецького, присвячений театром XXV з’їздові КПРС.

Переступивши піввіковий рубіж і свого творчого життя, Московський академічний театр імені В. Маяковського прагне і надалі лишатися молодим, боєздатним, активним. Про це свідчать його репертуарні задуми — «Життя Клима Самгіна» М. Горького, «Тригрошова опера» Б. Брехта, п'єси радянських письменників.

 Запорукою цього є громадянська пристрасність і великий творчий потенціал головного режисера А. Гончарова, яскравий талант наших майстрів сцени, працелюбність молодої зміни.

В. Дубровський