Перший український фільм

Кілька років шукала українська кінематографія шляху до справжнього українського революційного фільму. На цім шляху зазнала десятків мінливих успіхів і сотень поразок. Дискутувала найрізноманітніші альянси в творенні фільму, теми, методи роботи.

Сценаристи винуватили режисерів, режисери сценаристів і операторів, оператори нікого не винуватили, а ВУФКУ винуватило всіх разом, проте справа від цих дискусій не посувалась вперед. На фабриках, що-року робилось чим раз більше картин і, разом з цим, чим раз більшало у нас бездарних картин. Громадська думка, що на початку надзвичайно слідкувала за кожним кроком роботи нашої кінематографії, почала прогресивно зневірюватись і мало вже не залишила була цієї справи компетенції ВУФКУ и журналові «Кіно».

Розвязання справи прийшло цілком несподівано. І хоча від довшого часу в пресі з’являлися нотатки про те, що на Одеській кінофабриці ВУФКУ режисер О. Довженко за сценарієм Иогансена та Юртика ставить картину «Звенигора», одначе особливої уваги на ті нотатки ніхто не звертав. В нотатках значилось, що картина малює боротьбу тупого національного консерватизму з проявами революційної свідомости серед молодших поколінь, а такі речи картини ВУФКУ малювали не раз і не два, — що-ж тут надзвичайного.

І от прийшов день, той найрадісніший день в історії української кінематографії, коли «Звенигора» стала на суд громадянства, показавши на екрані, що справді вона малює. Нікого, звичайно, не здивувало, що вона не малює ніякого тупого консерватизму, але те, що вона малює, громадянство прийняло з подивугідннм ентузіазмом.

Слова немічні, щоб ними розповісти зміст «Звенигори» та й рядків не вистачить у журнальній статті. «Звенигора» — Одисея українського народу від варягів до сьогодні, його життя й боротьба, його минуле, сучасне іі майбутнє. Геній і безумство, того народу, що віки шукав незнаних скарбів, а незчислнмі скарби носив у собі самім, що все життя любив волю і все життя був рабом, що боровся за волю і Здобув її. Нарід той український, а воля його Жовтнева революція.

О. Довженко написав кіно-поему такого сюжетного діапазону й сміливого мистецького розмаху, якого не знає ще жодна галузь нашого мистецтва. І чи варто в такім разі говорити про те жалюгідне базікання, що видруковане про «Звенигору» на сторінках «Харьковского ІІролетария» від 10 — 11 поточного року.

Ні автора «Звенигори», ні українську кінематографію ні краплинки не обходить, що «моська лает на слона». Хай собі тявкає.

А от, чи зрозуміють Довженкову кіно-поему маси, коли рецензент із «X. П.» її не зрозумів?

Ми твердо віримо, що зрозуміють. Не можна припустити, що& хтось не відчув трагедії епізоду мобілізації, де сльози й зойки жінок змішалися з одчайдушним танком некрута.

Це — не «звуки з сльозами» змішались.

Це — ті лани, де вчора стояла золотим морем пшениця, волею «батюшки царя» обернуті на щетину багнетів.

Або — «Революція в небезпеці»?

Маса. До неї з гальма вагону промовляє людина в шкірянім кашкеті. В масі ще явні симптоми стихії. Гасло — «Революція в небезпеці». Кулак перед фізіономією дезорганізатора — «Революція в небезпеці»!!! І далі — мільйони стали на боротьбу, з рушницями й кулеметами, з кайлами в копальнях і руднях, біля варстатів на заводах, за плугом на степах.

Хто сказав імпозантніше, як боронив пролетаріят революцію?

І хто краще насміявся над еміграцією, ніж насміявся автор «Звенигори» в кадрі, де в Празі «матнею вулицю мете, іде козак».

На громадськім перегляді демонстрували фільм не викінчений монтажем. Тому згадувати кількох дрібних дефектів його ми тут ще не маємо права, та коли б вони й були, то що значать кілька дрібниць, рівняючи до значення «Звенигора» в цілому, що запроваджує в українське мистецтво кінематографії зовсім нові способи експозиції, вживання по-новому в кіно символіки, поширення кіно-мови на нечувані в практиці сюжетні маштаби.

І, скільки б, ми ще не говорили, все рівно краще й більше за «Звеннгору» не скажемо.

Тому кінчаємо. Але перше ніж поставити останню крапку, вважаємо за громадський обов'язок свій привітати українську кінематографію і кіно-режисера О. Довженка з великою перемогою в десяту річницю Жовтня. Тов. Довженко, ми запишемо в історії українського кіномистецтва ці кілька слів: перший український фільм називався «Звенигора». Ного зробив кінорежисер О. Довженко на Одеській кінофабриці до десятого Жовтня.

В. Хмурий 1928 р.