Диригент світла

Її ім'я ніколи не пишуть на афішах, їй не дарують квітів після прем'єр і не згадують у театральних рецензіях.

І все ж від Олександри Іванівни Пилипенко багато в чому залежить успіх спектаклю, хоч професія у неї, на перший погляд, досить скромна — освітлювач сцени.

Мало не кожного вечора за кілька хвилин до початку спектаклю вона сідає за пульт ведучого по світлу. Олександра Іванівна чудово розуміє, що світло — один з елементів художнього оформлення, що часто саме за допомогою прожектора, світлофільтру, потрібної проекції робиться акцент на тій чи іншій сцені, деталі оформлення, ситуації, в якій знаходиться герой. А іноді воно стає безмовним, але напрочуд виразним елементом дійства. Згадаймо виставу «Четвертий» К. Симонова. Світло може підкреслите чіткість темпоритму й підсилити напругу вистави.

Зайнявши біля пульту своє місце, Олександра Іванівна відразу стає своєрідним диригентом, який тонко і глибоко відчуває внутрішню динаміку спектаклю. Важливо не просто секунда в секунду дати потрібне зз кольором і різкістю освітлення на ту чи іншу репліку. Треба, щоб воно не дисонувало з художнім задумом.даного епізоду, а, навпаки, допомагало краще розкрити його зміст. Адже якщо герой залишається на сцені наодинці з собою, зі своїми роздумами, треба «підсвітити» його м'яко, не порушивши атмосферу задушевності. І навпаки — яскравості вимагають динамічні, гострі ситуації, сцени, насичені дією, де герої виражають сильні емоції.

Сорок років працює в Театрі імен' Лесі Українки Олександра Іванівна Пилипенко. її поважають не тільки за велику відданість своєму колективу (професія у неї рідкісна, скільки театрів запрошували), а й за велику любов до мистецтва, за неабияке знаїння своєї справи.

Часто після спектаклів приходили митці до неї, щоб подякувати за вдало знайдене освітлення тієї чи іншої сцени. Були серед цих митців і К. Хохлов, і М. Романов, і М. Стрєлкова. Дякують їй і сьогодні актори, художники, режисери.

Нині Олександра Іванівна здійснює освітлення усіх спектаклів, які йдуть на сцені Київського російського драматичного театру, робить вона це вдумливо, з високим художнім смаком і, можна сказати, талановито.

Т. Васильченко 1976 р.