Наш учитель

З ім'ям Володимира Олександровича Неллі пов'язано чимало яскравих сторінок в історії Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки. Мабуть, важко знайти в колективі людину, яка б не відчула у своїй творчості впливу цього митця.

І не тільки старше акторське покоління, а й молодь, яка прийшла в театр, коли Володимир Олександрович вже не ставив тут спектаклі. Адже більшість з них — вихованці Інституту імені І. Карпенка-Карого, де він протягом багатьох років викладав.

Як митець В. Неллі формувався у роки, коли радянське театральне мистецтво шукало нові шляхи свого розвитку, коли на підмостки прийшли не тільки нові герої, а й нові сценічні форми, які утверджували Вс. Мейсрхольд, С. Радлов, О. Таїров.

Уже перша постановка В. Неллі на сцені Київського російського драматичного театру засвідчила прагнення митця до яскравих сценічних засобів, до глибокої передачі ідейної суті твору. Такою стала і його інтерпретація «Страху» О. Афіногенова (1931 р.).

Митець особливо гостро відчував пульс часу, піднесеність епохи. Його не лякала декларативність і плакатність деяких перших радянських п'єс. Він умів усе це втілити у живу дію, образність і сценічну метафору «Два світи» Ю. Мокрієва, «Фіолетова щука» О. Корнійчука, «Чуже дитя» В. Шкваркіна прозвучали зі сцени і злободенно, і по-мистецьки довершено.

До особливих удач В. Неллі належить перша у Радянському Союзі постановка «Оптимістичної трагедії» Вс. Вишневського. Він не тільки відчув і зрозумів задум автора, а й створив монументальне сценічне полотно, де кожний образ став своєрідним символом подій буремних революційних років. Не можна не згадати і його постановку п'єси М. Погодіна «Мій друг», якою театр започаткував свою сценічну ленініану. Згодом режисер поставив «Кремлівські куранти».

З успіхом працював В, Неллі й над класикою, розуміючи, що саме на такому матеріалі виховуються актори, поглиблюється їхнє розуміння театральності, шліфується майстерність. Він поставив у театрі «Підступність і кохання» Ф. Шіллера, «Таланти і поклонники» О. Островського, ряд горьківських п'єс.

Заслуга В. Неллі не тільки у цікавому вирішенні багатьох постановок, а й у тому, що він напрочуд тонко розумів актора, прагнув не нав'язати йому свою думку чи концепцію, а розкрити його індивідуальність, використати її для кращого розкриття образу. Він учив кожного актора, насамперед, шукати, а не бути беззастережним виконавцем розпоряджень і вказівок режисера.

Важко перерахувати усі ті вистави. які здійснив на сцені Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки заслужений діяч мистецтва УРСР Володимир Олександрович Неллі. Це і «Комедія помилок» Е. Шекспіра, і «Живий труп» Л. Толстого, і «Загибель ескадри» О. Корнійчука, і «Сенсація номер один» Л. Дмитерка, і «В день весілля» В. Розова, і «Проводи білих ночей» В. Панової. Чимало вистав здійснили під його керівництвом молоді режисери на сцені Театру-студії Інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого.

Володимиру Олександровичу — 82! Але як і раніше він не пропускає жодної прем'єри. І не тільки у Києві. Адже його вихованці працюють у багатьох містах нашої країни.

— Це велике щастя — спілкуватися з Володимиром Олександровичем, — каже режисер народна артистка республіки І. Молостова. — І хоч я ніколи не вчилася в нього, вважаю його своїм учителем. Як вважають багато інших режисерів.

В. Туркевич