Театр — мистецтво колективне

Але чи є яканебудь окрема особа автором твору в театральному мистецтві, тобто автором спектаклю?

Ми знаємо, що в художньо-творчій роботі театру, отже, в створенні спектаклю, беруть участь і письменник, який написав п’єсу (драматург), і художник, який створив декорацію, і музикант, який написав музику, і актори, які грають окремі ролі, і режисер, який керує творчою роботою всіх інших учасників спільної справи.

Кожний, безсумнівно, є автором тієї частини роботи, яку він виконує, але ні один з учасників спільної роботи не є автором спектаклю в цілому. Автором спектаклю є всі разом і ні один окремо. Спектакль — це об’єднання, або, як кажуть, синтез творчої роботи багатьох праців­ників мистецтва. Справжнім автором спектаклю є колек­тив. Це перше, що необхідно засвоїти.

Але що ж таке колектив? Колективом ми звемо не всяке зібрання людей. Колектив—це таке зібрання людей, в якому всі об’єднані спільними для всіх цілями і зав­даннями.

Зрозуміло, діяльність різних членів колективу не може бути рівноцінною. Один у спільну справу вкладає більше, другий — менше. Обов’язки одного більш складні і від­повідальні, ніж обов’язки іншого. Так, у театральному колективі обов’язки режисера, як ми побачимо далі, незрівняно складніші і відповідальніші, ніж обов’язки інших учасників роботи. Проте, кожний у межах своїх обов’язків і в міру своїх здібностей здійснює роботу, спрямовану до однієї спільної для всіх мети. Якщо цієї спільної для всіх мети нема, то нема колективу, а якщо нема колективу, то неможливо створити повноцінний спектакль.

Тому один з найважливіших обов’язків режисера поля­гає в тому, щоб установити в межах даної роботи спільну для всіх мету, об’єднати, згуртувати, спаяти людей навколо цієї мети, запалити і повести їх на досягнення цієї мети. А спільною метою в мистецтві, як ми встановили, може бути одно: вплив на людей (а через людей — на життя) в певному напрямі.

Режисер зобов’язаний визначити, ради чого ста­виться даний спектакль. Відповідь на це питання повинна стати надбанням усіх членів колективу. Режисер зобо­в’язаний також вказати шляхи (методи) досягнення постав­леної мети. Ці методи повинні опанувати всі учасники спільної роботи.

Так у процесі роботи над рядом п’єс поступово скла­дається справжній театральний колектив, тобто зібрання людей, об’єднаних, поперше, спільними громадсько- політичними спрямованнями і, подруге, спільним для всіх розумінням законів театрального мистецтва, єдиним творчим методом.

Отже, автором спектаклю є колектив, тобто всі учасники творчої роботи над створенням спектаклю.

Кожний з цих учасників виконує, як ми вже сказали, свою певну частину роботи. Драматург створює п’єсу, художник — декорації, композитор — музику, актори ство­рюють окремі сценічні образи, режисер спрямовує і об’єд­нує роботу творчого колективу.

Ми бачимо, отже, що в театрі не тільки багато авторів, але і багато мистецтв. І література (драматур­гія), і живопис, і музика, і мистецтво актора, і мистецтво режисера — цілий ряд мистецтв бере участь у створенні спектаклю. У спектаклі об'єднується (синтезується) творча робота представників різних мистецтв. Це друга відмінна особливість театрального мистецтва.

Якщо ми ознайомимося з усіма мистецтвами, які беруть участь у створенні спектаклю, то ми легко зможемо поділити їх на дві групи: в одній групі ми вмістимо мистецтво актора і мистецтво режисера.

Це — мистецтва, які існують тільки в театрі. У другій групі будуть всі інші мистецтва: література, живопис, музика тощо. Це — мистецтва, які можуть існувати і поза театром. Проте, всі ці мистецтва, беручи участь у роботі театру, виконують завдання, які істотно відрізняються від тих завдань, що виконуються цими мистецтвами поза театром.

Коли письменник видає свій твір або коли художник виставляє свою картину на виставці, то вони обидва впливають на читача або глядача безпосередньо.

У театрі ж витвори цих мистецтв — п’єса або деко­рація — не повинні впливати на глядача безпосередньо. В театрі безпосередньо впливають на глядача, вступають з ним у живий зв’язок тільки актори. Усі інші учасники спектаклю — драматург, художник, режисер — впливають на глядача не безпосередньо, а тільки через актора. Актор є посередником між глядачем і всіма учасниками творчої роботи над створенням спектаклю.

Всі мистецтва, які беруть участь у створенні спектаклю, дають матеріал для творчої роботи актора. Всі ці ми­стецтва (драматургія, музика) повинні давати матеріал, придатний для того, щоб актор міг його використати в своїй творчій роботі, в своїй грі. Матеріал, придат­ний для такого використання, ми називатимемо театральним матеріалом, непридатний для цієї мети — не театральним.

Актор, зрозуміло, з свого боку зобов’язаний якнай­глибше використати той театральний матеріал, який при­носять йому інші учасники творчої роботи колективу: драматург, режисер, художник, музикант. Текст п’єси — слова, написані драматургом,— не прозвучить на сцені як слід, не вплине на глядача, якщо актор не сповнить його життям. Актор п’єси — драматург — перебуває, так би мовити, в руках актора. Актор може врятувати і може згубити автора п’єси. Він може сповнити життям слова, дані драматургом; з допомогою своїх рухів і свого голосу актор може розвинути, доповнити і донести до глядача замисел його автора, його думки. Але він може також і переінакшити автора, спотворити його думки, його образ, перекрутити, зіпсувати п’єсу, позбавити її вся­кого сенсу. На акторові лежить величезна відповідаль­ність. Від нього залежить, чи дійде до глядача те, що створено автором п’єси — драматургом.

Але і всі Інші учасники творчої роботи — художник, музикант, режисер — також залежать від актора.

Перший-ліпший звук може бути потрібний у спектаклі тільки в тому разі, якщо його сприйме актор і виявить до нього ставлення тієї дійової особи, роль якої цей актор виконує.

Якщо за сценою під час дії залунає спів, або заграє гармошка, глядач сприйме це так, як поставиться до цього актор, який перебуває на сцені. Якщо актор ви­явить до цих звуків ставлення дійової особи, роль якої він виконує, то ці звуки будуть складовою частиною спектаклю. Якщо ж актор не зверне на ці звуки ніякої уваги, не виявить до них ніякого ставлення дійової особи, то ці звуки випадуть з спектаклю — вони будуть сприй­няті глядачем як випадковість, яка заважає ходові спек­таклю.

Те саме можна сказати про всяку річ, про всякий предмет, про всяку частину декорації. Все повинно бути використано актором у його грі.

Якщо художник створив декорацію, яка зображає море або ліс, ця декорація впливатиме на глядача так, як задумав художник, тільки тоді, якщо актор виявить відповідне до неї ставлення, поводитиметься так, як поводитимуться люди в лісі або на березі моря. Інакше декорація буде непотрібною, вона залишиться мертвою.

Якщо ж актор не повинен по ходу спектаклю грати людину, яка перебуває на березі моря, або в лісі, то, значить, художник дав матеріал, який актор не може використати в своїй грі. Це матеріал не театральний, а тому непотрібний.

Отже, все, що створено окремими учасниками спіль­ної роботи над спектаклем, впливає на глядача тільки через мистецтво актора, об’єднується (синтезується) в ми­стецтві актора.

Не важко зрозуміти, що актор є головним матеріалом у театральному мистецтві.

Ми знаємо, що матеріалом для створення картини є фарби, для створення музики — звуки, для створення п’єси — слова. Матеріалом же для створення сценічного образу є сам актор. Робота всіх учасників спектаклю повинна бути розрахована на вплив через актора.

Алеж хтось повинен організувати роботу всіх учас­ників театрального колективу так, щоб ця робота при­вела до створення закінченого (єдиного ідеєю і вико­нанням) витвору театрального мистецтва — спектаклю. Та­ким організатором творчої роботи всіх учасників для досягнення однієї спільної мети, тобто для створення спектаклю, є режисер.

Г. Захава, К. Міронов. 1937 р. Переклад М. Дібровенка