Михайло Жук. Частина третя.

 Михайло Жук. Частина перша.

 

Без сумніву, в цьому треба вбачати перші впливи індустріального виховання М. Жука, цехової школи його батька та маляра Меліхова. Суто альфрейні засоби „підроблювання під різний матеріал“ він засвоїв і поніс із собою, щоб у горнилі мистецьких шкіл Києва, Москви, Кракова перетворити їх у суцільну манеру декоративних композицій.

 

Техніка М. Жука з кожним роком набувала нових і нових удосконалених засобів; олівець у його руках ставав міцним штихом, а фарба слухняно розливалася в межах строго визначених для неї і тим ще дужче відтіняла красу лінії. І власне лінії, бо М. Жук що далі, то ретельніші й строгіші ставив вимоги до неї, беручи крен у бік графічності, вірніше, декоративної графіки.

 

Продукція наступного 1926 року є жива ілюстрація сказаному. Восени 1925 року М. Жук переїздить до Одеси працювати в Художньому Політехнікумі, на посаді професора-керівника графічної майстерні. З цього моменту він збагачує нашу мистецьку скарбницю оригінальними композиціями в царині графічного виробництва. Та про графіку скажемо нижче. А зараз зупинимось ще на матеріалі, яким оперує художник у своїй роботі, і в зв’язку з цим скажемо ще про деякі портрети.

 

Найохочіше й частіше він, як ми вже почасти ознайомились, береться за італійський олівець, вугіль, туш, додаючи до них, залежно від композиції, акварелі або пастелі, залишаючись майже індиферентним до олії. По-різному вживає художник фарби (акварель, пастель), часто вони в нього виконують роллю ілю-мінативних засобів. Приміром, він прорисовує всю працю (контури) вуглем, а чи олівцем і тоді розмальовує її, і цим досягає певного ефекту. Інколи ж він робить не лише самі контури, а й відтушовує тіні і так закінчений малюнок покриває плямами акварелі.

 

Щодо пастелі, то тут художник так розмежовує матеріал, наприклад, у портреті: одяг, аксесуари малює олівцем або вуглем, а голову, руки — пастеллю.

 

Але є й такі праці, що виконані поспіль в одному якомусь матеріалі; тоді вони вражають звучністю тонів і багатством фактури.

 

Тепер щодо олії. Художник зрідка вдається до неї і нам покищо відомі дві праці в цьому матеріалі, портрети: О. Коцюбинської та Михайла Коцюбинського, обидва з 1909 року. Зупинимося на останньому, як популярнішому.

 

На тлі коштовного хутра, що звисає важкою драперією, сидить у глибокім фотелю, спочиваючи в лагідній позі, письменник. В руках у нього ціпок. Композиція портрета бездоганна, але не опанував М. Жук матеріалу. Звичка трактувати все в графічно-декоративному плані не підійшла до олійної техніки і надала їй неприємної сухості. Це — єдиний мінус цього твору, і він заслабий для того, щоб паралізувати сильне враження від портрета, його психологічності, живого тепла. Обернений еn fасе, Коцюбинський дивиться з картини мимо всього, що тут перед очима, він теж мрійливий степовик. Він думками не тут, вони понесли його "на крилах пісні" в херсонські та бесарабські степи з гадючниками, з виноградними та кукурудзяними плантаціями, і далі на стрімкі бескиди Карпат, щоб у глибоких щілинах гір та проваллях Черемошу побачити "Тіні забутих предків".

 

М. Жук, як літератор і поет, відчув усі ці переживання свого друга й письменника і тонко віддав їх у цьому елегійному портреті.

 

Ми не згадуємо тут літературних праць художника - поета, вони не входять до плану даної праці, але мусимо визначити, що деякі з них, а найбільше казки, стали за один із головних стимулів, що привернули увагу М. Жука, як художника, до специфічних студій у графіці, зокрема в ксилографії.

 

Його цікава казка "Дрімайлики" творилася, як нам здається, водночас двома напрямками, а саме — в плані літературно-графічному. Текст і ілюстрація зароджувалися, попереджаючи одне одного, або разом, і тому ця казка, як твір, така монолітно - суцільна.

 

У царині графіки М. Жук виявив себе досвідченим майстром на Всеукраїнській виставі АХЧУ в Харкові (1927), де експонував понад п’ятдесят своїх робіт. Без повторних елементів, довга низка графік уражала, як якась безконечна варіація степової мелодії. Здібність композитора орнаментальних комбінацій знати було на всіх, навіть дрібних його речах. Тут колорит у цілковитій гармонії з майстерним малюнком, так само, як і висока техніка з нестримною фантазією.

 

Орнамент для М. Жука назавжди став невід'ємною частиною в усіх його працях. Важко уявити будь-яку, бодай незначну, композиційку його без візерунку. Цю власну традицію він щедро переніс і на портрети, декоруючи орнаментом або тло, або костюм моделю. Він любовно брав квіти з грядок свого садка в Чернігові і примушував їх жити новим вічним життям на папері. Приміром, на силуетному портреті "Внуки І. Шрага" (1919), художник по білому тлі овалу розсипав із свого букета гвоздики з граційними тонкими стеблами. Цей портрет шляхетністю виконання стає на рівень робіт найкращих світових графіків.

 

Поруч його йде силюетна композиція: "Акторка Ужвій" (1926). Рух голови, шиї і направлених уперед долонь рук творить домінанту цікавого твору, що наближається до декоративних панно М. Жука. Два матеріали — і акварель, і туш — доповнюють себе в лагідному сполученні.

 

З портретів, що цілком належать графіці, треба відзначити портрети "Акторки Муміне" (1926), "Юр. Меженка" (1926) і "Художника В. Кричевського" (1926).

 

Щось валдівське в убранні профільного портрета акторки і в фалдах драперії, накиненої недбайливо на плечі, і в золотій сітці з перлинками, що прикриває класичну зачіску голови. Муаровий паркан, що по ньому повзуть слимаки, це панеля, яка переходить у фантастичне розмальовання стіни, де квіти ростуть на різних обріях, як на старовинній гравюрі. Щось японське, щось бердслеївське, щось рафіновано-прянне в цілій композиції — залаштункова атмосфера.

 

Портрет В. Кричевського. У ньому М. Жук пішов на спрощення, ніби хотів підкреслити скромну вдачу автора „Земського дому“ в Полтаві. Техніка олівця майстерна, витончена й віддає характеристичні риси обличчя, зокрема правдиво передані очі, якось по-дитячому добрі, прозорі. Тло заповнив художник сторчово-схильними лініями, злегка відтушованими, що вкупі творять супрематичний орнамент.

 

У такій самій техніці виконано "Портрет Юр. Меженка". Так само італійський олівець, вишукуючи тонкі риси обличчя, зупинився уважно на очах, що прозоро сховалися за шкельця пенсне. Але тут М. Жук ще гостріш застругав свого олівця, ще цупкіше прорисував і голову, і байронівську сорочку, і шафи, трактовані кубістично.

 

Щоб надати портретові рельєфності, він залив тло аквареллю сизого тону. Від цього портрет утратив на тоні і схолоднів, але виграв на скульптурності.

 

За роки 1926 — 1927 М. Жук виростає на графіка-виробника. Його більше не задовольняють композиції-проєкти для цинкографії, 1 він переходить на матеріал, що зв’язує художника з виробництвом поліграфії безпосередньо. Він набуває кваліфікації літографа, невпинно працюючи на камені в майстерні Художнього Політехнікуму, і дає ряд інтересних спроб із поля літографії; "Голова дівчини" (1926), "Портрет Івана Франка" (1927) та автолітографії "Панно" (1929).

 

Згадані праці, не вважаючи на чималу перерву між ними — цілий рік, — просякнені якимсь спільним настроєм. "Голова дівчини" близька до персонажів прерафаеліта Ватса, але виконана в гострих контурах Дюрерових дереворитів. "Портрет І. Франка", зроблений за рисунком із натури 1909 року в Криворівні, в літографії, яскравістю й повнотою виразу-характеру досягає високого щабля умілості; у ньому художник відбив тремтіння пульсу останніх днів в великого письменника.

 

1928 року М. Жук переходить на металь і вивчає техніку сухої голки. Наслідком упертої праці з’являється нова сюїта портретів: "В. Винниченко", "Голова мужчини", "Жіночий портрет", "Дитячий портрет" і "Автопортрет". Усі вони майже одного розміру і виконані майже в одній манері, легкій, повній нюансів, як того вимогає живописна графіка.

 

Названу техніку художник засвоїв досконало, і мусимо визнати, що в „Портреті В. Винниченка" вона виявлена яскравіше. Не далися лише художникові гострі пронизливі очі Винничєнкові, Треба було б дати темніші колозірці (райки), щоб викликати брунатний колір очей, тоді б вираз обличчя ще дуже виявив увесь темперамент демонічної вдачі письменника. А в "Автопортреті" художник загустив колір блакитно-сірих очей і тим змінив природній вираз їх.

 

У "Голові N." з такою силою відчуто обсяг, що вона здається виліпленою. На жаль занадто мале вухо не дає цій речі стати за шедевр. "Жіночий портрет", не вважаючи на бравурність ліній як зачіски, фалд одягу, так і важкої різьби на спинці фотеля, перейнятий елегійністю, як і всі жіночі портрети М. Жука. Мажорна нотка проривається в "Дитячому портреті". Власне сам вираз дитячих очей з чогось незадоволений, і губи ступлені досить міцно і далекі до усмішки, але це все саме й викликає усмішку у глядача, бо перед ним здорова примхлива дитина. Але М. Жука знову кличе кольорова гамма, і він повертається до акварелі й олівця і компонує панно "Тюльпани" (1928) — цей пишний шедевр, такий типовий для його творчості. За ним виростає ціла низка композицій для кераміки та вибійки, а серед них, дивуючи виборністю, вплітаються дивні мотиви "ілюстрацій".

 

І тут фантазія художника, що не знає меж для своїх нестриманих польотів, працює з особливою енергією. У цих працях виявилася особливість таланту М. Жука, його чарівний хист в орнаментальній імпровізації.

 

Наостанці згадаймо ефектний портрет Миколи Бажана, що починає продукцію 1929 року.

 

Чорною камеєю відбита гостро силуета в оточенні колючих трояндових галузок, узятих теплим тоном. Прекрасна силуета! Вона стверджує наочний поступ нашого майстра і викриває глибочінь його культури.

 

Обмежений розмір цієї статті не дозволяє нам проаналізувати всіх ділянок роботи М. Жука, а тим самим дати повну уяву цієї цікавої постаті. Але ми не можемо не згадати тут хоч би кількома словами тих обставин, що виховали Жука-громадянина та мали вплив на його світогляд і діяльність. А це являється без сумніву важним для належної оцінки кожного митця, бо мистецька діяльність ніколи не є відірваною від інших ділянок життя, а разом із ними творить єдине ціле, що й визначає місце митця в історії розвитку суспільних відносин, у суспільних процесах творення культури.

 

Це бачимо ми і в Жука. Бувши в Кракові, М. Жук зустрівся з тими обставинами, що у великій мірі лягли в основу його світогляду та відбились на його мистецькій діяльності. Там побачив він боротьбу чехів за свою незалежність, зустрівся із змаганнями поляків на полі власного відродження, активно ввійшов у боротьбу галицьких українців за культурне піднесення, соціальне і національне визволення. Не без значення було також його знайомство і з вождями цього визвольного руху в Галичині — І. Франком, М. Павликом і іншими. Усе це спричинилось до того, що діяльність М. Жука в тих часах пішла шляхом боротьби за національне визволення та відродження української культури.

 

Ці власне обставини й мали переважний вплив на всю його дореволюційну діяльність, вони й сформували його світогляд як митця, поета і громадського діяча.

 

За час цієї його роботи М. Жукові довелося не раз зазнати „скорпіонів“ царської жандармерії. Труси чергувалися з арештами, і навіть просидів він деякий час в окремому ув’язненні на Литві за зв’язок із литовським визвольним рухом.

 

Та властиво громадська робота М. Жука починається після Жовтневої революції.

 

За часів революції брав він діяльну участь в організації Української Академії Мистецтв у Києві і був у першому складі професури та за скарбника і секретаря її.

 

Не менш активно працював М. Жук і в професійній лінії; завжди його можна бачити на з’їздах, конференціях, нарадах. На останньому Всесоюзному з’їзді (в Москві) робітників образотворчого мистецтва обраний він від України до ЦБ при ЦК спілки Робмис. І, як фанфарний акорд, на сьогоднішній день, за культшефську роботу серед Червоної армії, обраний за почесного червоноармійця.

 

Ми, звичайно, поминули чимало визначних і талановитих творів М. Жука в цьому короткому нарисі. Ми зупинялися головно на тих працях, які, на нашу думку, є певними віхами на шляху його творчості і дають можливість визначити місце художникам. Жука на теренах українського мистецтва.

 

А втім, признається сам художник: "я тільки хлопчик з лозиною, що й досі дивиться на "чудо" мистецтва. Я певний, що й далі буду так само дивитися й ніколи не зрозумію того, що казав М. Мурашко в музеї Ханенків: «Яке мені діло до слова в образотворчому мистецтві? — Воно є слово само по собі. А кожне його читає так, як уміє. До мене в цьому мистецтві однаково промовляють і Гірошиге, і Гокусай, і Гойя, і Дюрер, і давній Хафіз, що так легко міняв у своїх газелях здобутки Тімура-Ленґа: "Коли мою душу Шіразька туркеня підхопить своєю рукою, за мушку індійську, що в неї на личку, я дам Самарканд з Бухарою»".

 

Так любити мистецтво може тільки натхненний поет-художник, а такий і є Михайло Жук.

 

Юхим Михайлів Київ, 1930 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...