Митець життєствердження

П'ятнадцять років тому я вперше зустрівся з Миколою Григоровичем. Зустрічався з ним досить часто протягом усього цього часу, і всі ці зустрічі для мене — незабутні. Чудова людина — людина великого оптимізму і життєрадісності; прекрасний художник, у творчості своїй так само оптимістичний і життєстверджуючий.

Я не знаю, що більше в ньому приваблює — людина чи художник. Це в ньому нероздільне. В гостях у нього я завжди розмовляю з двома Бурачеками — одним, який сидить переді мною, і другим  — у скромних багетах на стінах. Вони для мене однакові, нічим один від одного не відрізняються. Вони розмовляють зі мною про одне й однаковим голосом.

За довгі роки свого життя Микола Григорович об'їздив свій край вздовж впоперек. Художник закоханий у нього, і образ рідного краю в етюдах, в дорожніх нотатках, в картинах говорить мені про любов до вітчизни, про любов до свого народу — повновладного господаря цієї чудової землі. Співцем великої батьківщини своєї був художник і буде ним завжди.

Не стінною прикрасою; не об'єктом формально-живописних вправ є пейзаж для М. Г. Бурачека. Образ батьківщини в пейзажі — ось основа творчості, мета життя пейзажиста Бурачека. І через напоєний сонячним світлом його пейзаж, земля, кров’ю кращих синів її рясно полита, кров’ю тою від віковічної неволі, від злиднів і хижих чужих рук відвойована, стає ще милішою, ще  дорожчою.

Ось основне, що я виношу з кожної моєї зустрічі з художником-людиною Миколою Григоровичем.

Простота і щирість і безумовна любов до того, над чим працюєш, — ось друга риса творчості і творчих настанов цього майстра, які не могли не впливати на мене і моїх товаришів-однолітків.

Ми уважно прислухалися до його порад, підтверджених роботами.

Формально-живописна сторона робіт М. Г. Бурачека так само впливала на нас, і вплив цей скоро позначився на нашій роботі над збагаченням кольорової палітри. В часи моїх перших зустрічей з Миколою Григоровичем, у період всіляких формалістичних "шукань”, кожен з нас мав свого бога — починаючи від Леже і Брака і кінчаючи представниками горезвісної АХЧУ. І, здавалося б, можна було сподіватись на "бураченят"? Але делікатність і чуйне ставлення Миколи Григоровича до молодих, підростаючих художників не дозволяли цього. Він учив усьому, з чого складається живопис, але нікого не вчив наслідувати його манери, ніколи нікого не натаскував з живопису Бурачека. І навіть незначні спроби підробитись під Бурачека зустрічали в нього різкий опір і висміювання.

Багато часу минуло від моїх перших зустрічей з Миколою Григоровичем — зустрічей школяра з відомим майстром. Минули мої роки шкільного навчання і перших кроків на власному творчому шляху, але завжди в наших зустрічах я черпав багато потрібного для моєї роботи.

Люблю я цього справжнього художника за його оптимізм, за надзвичайну життєрадісність і внутрішню, підкорюючу молодість. І вміє він якось по-своєму передати це іншому. Оптимізм його заражає.

Обізнаність Миколи Григоровича з питаннями, зв'язаними з творчістю Т. Г. Шевченка, не може обминути ніхто. Він перший розкрив мені й багатьом моїм товаришам все багатство, всю глибину творчості великого генія українського народу. Володіючи невичерпним матеріалом, М. Г. Бурачек ділиться ним радо і щиро.

Вже старий він. Хворіє часто, мало з дому виходить, бо важко йому на п'ятий поверх дряпатись. Але працює завзято, не звертаючи уваги на хвороби і лікарські заборони. Любить, як і раніш, свою справу, любить наш радянський народ, любить молодим своїм серцем рідну землю, закоханим поетом якої по праву зветься.

Всім досвідом, заснованим на багаторічній праці, всім своїм культурним надбанням, радістю праці ділиться з нами, молодшими, яких любить і на яких надії покладає. І ми його шануємо і так само щиро любимо від усього серця.

М. Дерегус 1941 р.