Пейзажі М. Г. Бурачека

Серед уявлень, створюваних собі людьми, як вказував Карл Маркс, найвизначніше місце займають уявлення, зв'язані з відносинам людей і природи. В голові художника ці уявлення втілюються в пейзаж. Пейзажем, чи написаним на полотні, чи описаним словами, художник виявляє своє ставлення до природи. Пейзажем він виражає одну з сторін людського буття, один з моментів дійсності.

 

Довгий історичний шлях розвитку пейзажу. Минуло багато часу від перших спроб зображення елементів природи до виділення пейзажу в самостійний жанр. Змінювалось ставлення людей до природи — змінювався і пейзаж.

 

Багато займалася проблемою пейзажу в мистецтві теоретична думка. Дехто гадав, що пейзаж є вираз особливого почуття природи, яке є в людини і якому властивий особливий шлях розвитку, що залежить то від національних, то від кліматичних, то від історичних умов.

 

Пейзажем називали стиль у мистецтві, розуміючи під ним художнє сприймання світу, як повітряного і світлового простору. Намагалися навіть конструювати особливий пейзажний світогляд, властивий ніби деяким художникам. Пейзажем у цьому смислі ставали: "Спляча Венера" Джорджоне, "Сусанна" Тінторетто, "Даная" Тіціана, "Оголена Маха" Гойї і т. д.

 

Найчастіше до пейзажу підходили, як до вузького жанру в живопису, як до зображення природи. У відповідності з цим пейзаж дістав дальшу класифікацію за родами і видами. Говорилося про пейзаж архітектурний, сільський, міський, індустріальний, морський, лісний і т. д.

 

Ставлення до природи і уявлення, з ним зв'язані, переплетені у мисленні з уявленням щодо ставлення людей один до одного, тобто суспільних відносин, і з уявленнями щодо особистих властивостей самої людини. Розглядаючи пейзаж як результат образної переробки уявлень про ставлення людини до природи, ми тим самим встановлюємо його тісний-зв'язок з іншими уявленнями (оскільки мислення ціле). Справжній художник, незалежно від об'єкту зображення завжди втілює в своєму творі єдність свого світосприймання у широкому смислі цього слова.

 

Ось чому, міркуючи про творчість М. Г. Бурачека, не можна обмежуватися встановленням того факту, що він переважно пише зображення природи. В них він виражає не тільки своє ставлення до природи, але й весь комплекс уявлень людини. Щодо цього пейзажі М. Г. Бурачека — це справжні картини, в яких на першому плані думка, свідомо впроваджувана художником до свідомості глядача.
Надзвичайна ясність сприймання, досягнута мудрим умінням приковувати увагу глядача, полегшує художнику його завдання — переконати, захопити, примусити повірити. Якщо перекласти сказане на професіональну мову, то це означатиме наявність дуже високої композиційної культури майстра. Адже основний смисл композиції картини і полягає в тому, щоб організувати сприймання у глядача, зупинити його перед картиною.

 

М. Г. Бурачек майже завжди пише з натури, проте левова доля його роботи над пейзажем припадає на композицію. Художник уміє в самій природі вибрати те, що найбільше відповідає його творчому задумові. Він уміє примусити природу говорити її власною мовою, але викладати думки людини. Найважливіша якість майстра — виняткова активність його пейзажів. Завдяки цьому картини М. Г. Бурачека захоплюючі і тому гарні.

 

Коли говорять про виховну роль мистецтва, то іноді гадають, що пейзаж такої ролі відіграти не може. Це глибока помилка. Одною з найсерйозніших проблем виховання людини є розвиток його естетичного смаку, розвиток у нього розуміння краси світу, його гармонії, величі і всеосяжної широчини життєвого начала.

 

Коли пейзаж створюється як картина, а не як аматорський образ природи, коли в ньому наявна багата думка і всебічність сприймання світу, — тоді він прекрасне знаряддя виховання.

 

Запалюючи глядача красою своїх пейзажів, М. Г. Бурачек уміє донести до нього не тільки емоціональне своє напруження, не тільки настрій, але й примушує глядача замислитись над переживанням, до якого підвів його художник.

 

Велика цінність справжнього твору полягає в здатності пробудити активну думку й активну емоцію глядача. Картинам М. Г. Бурачека це властиве. Саме тому творчість Бурачека досить міцно закріпилась на сторінках історії українського мистецтва.

 

Національні риси в мистецтві, можливо, не проявляються ніде більше з такою яскравістю, як у пейзажі того серйозного типу, про який я говорив вище. Які б не були професіональні джерела, які б не були художні впливи, — творчість художника, що працює над пейзажем, завжди буде забарвлена в характерні, національні тони.

 

Співець української природи М. Бурачек передає її не тільки з пізнавальних позицій. Він далекий, як ми бачили, від пасивної споглядальності. Його картини пройняті тими емоціями, які визначають характер українського народу. Всі, хто любить творчість М. Г. Бурачека, відмічають поетичність і ліричність його творів, чудову барвистість і життєрадісність його робіт, відмічають особливе його поетизування української природи, неповторної і єдиної.

 

Милуючись пейзажами Бурачека, згадуєш чудові українські пісні, народну творчість, яка зароджувалася ще тоді, коли принадна українська природа оспівувалась народом, переломлюючись через призму фантастичних уявлень. Майстерно вміли народні творці виразити характером своєї природи характер народу, характер його героїв.

 

Колорит картин М. Г. Бурачека близький українському народові не тільки правдивістю відображення колориту нашої природи, а й принципіальним розв'язанням своєї тональної гами. Світла, барвиста, чиста, незакаламучена фальшивим "французьким" флером, гама Бурачека споріднена з гамою українського народного килима, розмалювання, народної кераміки і т. д. Тут, звичайно, немає ніяких штучних запозичень, ніякого штучного пристосовництва. Тут справжня внутрішня спорідненість переживань, внутрішня близькість, що визначається народними джерелами творчості, глибокою любов’ю до своєї батьківщини. Що ці процеси дуже глибокі і змістовні, внутрішні процеси і що їх не знайти в зовнішніх, формальних елементах, — це підтверджується тим, що М. Г. Бурачек у своїх картинах дуже далекий від примітивності: його пейзажі — плід серйозного оволодіння передовою культурою живопису. Він широко сприйняв і глибоко вивчив усе краще, що дав світовий живопис. Він черпав з скарбниці віків майстерність, передовий досвід і знання. Лише на цій базі художник зміг розказати своєю мовою свої думки і передати свої переживання.

 

Творче обличчя М. Г. Бурачека настільки індивідуальне, що марні були спроби встановити його художніх "родичів". Лише поверховий спостерігач став би порівнювати Бурачека з Левітаном або Куінджі. Щодо цього далеко цікавіше було б установити риси відмінності у Бурачека і, наприклад, Куінджі в трактуванні української природи. Я думаю, що довелось би визнати, що Куінджі у своїх українських пейзажах стоїть далі від української природи, аніж Бурачек.

 

З легкої руки О. Бенуа і в російську критику проникла точка зору на пейзаж, як на випадково нейтральний жанр, користуючись яким найлегше можна розв’язувати чисто живописні завдання.

 

Не випадкове і те, що всі "передові" типові занепадницькі формалістичні, декадентські течії живопису орієнтувалися в своїх "вправах" з чистого живопису на пейзаж.

 

Радянська критика давно викрила цю шкідливу і ворожу нам точку зору. Однак, відгуки подібного підходу до пейзажу можна ще подекуди зустріти на наших виставках, коли художники в гонитві за розв'язанням формальних завдань створюють абстрактні етюди примушуючи нас милуватися "красивим живописом". Була висунута навіть особлива "проблема живописності", їй присвячено було багато критичних статтей і дискусій. Прикриваючись тезисом про необхідність розмовляти на професіональні теми й розробляти професіональні (читай — формальні) проблеми, деякі художники і критики намагались на ділі ствердити закономірність безсюжетного, беззмістовного (в прямому смислі слова) живопису. Пора внести ясність у наше ставлення до пейзажу.

 

  Мені здається, що творчість М. Г. Бурачека дозволяє сформулювати наші вимоги. Основний смисл пейзажу полягає не в милуванні абстрактними живописними відношеннями, не в естетському смакуванні красот живопису, а в передачі красот природи, з усією властивою їй глибокою змістовністю, заплідненою думкою людини, думкою художника. Саме таке розуміння пейзажу характерне для М. Бурачека. Він знає, що техніка в руках художника — лише засіб, а не ціль. Погано, коли глядач перше своє враження дістає від того, як зроблено, а не від того, що сказано.

 

В зв'язку з цим важливо відмітити, що не меншим ворогом справжнього художнього твору є також байдужість художника до об’єкту зображення. Активність художника полягає і в тому, щоб відповідним сюжетним добором виправдати свою думку. Вибір сюжету (або мотиву) в пейзажі зумовлений завданням, яке собі поставив художник не з формальних міркувань, а залежно від змісту картини. В роботах М. Бурачека я майже завжди бачу цей зв'язок між сюжетом зображення і причиною його написання.

 

Пейзаж — образна реалізація уявлень людини. Цим визначається і його емоціональне навантаження і його пізнавальний смисл та значення. Більша частина пейзажів XIX віка носила в собі, проте, риси чисто споглядального пізнання. Причини цього ясні, вони лежать в умовах художньої творчості і стану мистецтва в той час.

 

Радянський пейзаж, природно, не може миритися з пасивною споглядальністю як основою світогляду художника. До радянського художника в повній мірі можуть бути віднесені слова К. Маркса про те, що й досі "філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його".

 

Природа, підкорена людині, збагачена її трудом, повніше і значніше розкриває свою красу. Звідси випливає вимога, щоб зображення природи, або інакше кажучи, щоб пейзаж був дійовим, кликав уперед, до нового, дальшого пізнання, щоб він звеличував дух людини. Якщо М. Бурачек у своїх роботах повністю й не розв'язав цього трудного завдання, все ж не можна не вказати на його спроби в цьому напрямку. Я можу нагадати хоча б про його чудовий Кам'янець-Подільський цикл, де він прагнув підмітити життєву основу історії місцевості та її історичну долю.

 

Ми не зовсім правильно називаємо пейзаж жанром,— він ширший за це поняття. Жанр — ще по суті категорія не стільки тематична, скільки стилістична. Тому слід говорити про жанри самого пейзажу.

 

Цілком мислимий пейзаж епічний, пейзаж трагічний, драматичний, поетичний і навіть розповідний. Мистецтво минулого не вичерпало всіх цих жанрів, кожний з них розвиватиметься в майбутньому.

 

В світлі цієї класифікації не можна обмежувати творчість М. Бурачека тільки поетичним жанром. В ряді своїх робіт художник показав і глибину епічної мудрості в природі.

 

Такі побіжні думки про пейзаж; що виникли в зв'язку з пильнішим ознайомленням із творчістю прекрасного художника Радянської України М. Г. Бурачека. Вчитися умінню розуміти природу, відчувати її красу, заглиблюватися в пізнавання світу, вчитися умінню запалити глядача і дати йому величезну естетичну насолоду, — учитися цьому треба у Миколи Григоровича Бурачека.

 

І. Август 1941 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...