Мій творчий шлях

С ПрохоровМи жили в м. Вишньому-Волочку, на фабриці Рябушинського, куди переїхали з Малоярославця, колишньої Калузької губернії.

 

Пізньої осені увечері моя мати прийшла стомлена з роботи на ткацькій фабриці. Я зрадів, але помітив, що вона на цей раз була мовчазна більше, ніж звичайно.

 

Коли, роздягнувшись, мати підійшла до столу і стала розв’язувати вузлик з рештками хліба, що залишилися від сніданку, я притулився до неї. Від неї пахло звичним для мене запахом верстатів фабрики.

 

Вона обняла мене і несподівано спитала:

— Хочеш, синку, їхати в Москву вчитися малювати?

— Хочу — відповів я.

— Ну, добре. От і поїдеш. Дядько Василь пише мені, що він знайшов такого хазяїна живописця, у якого ти будеш вчитися.

 

Я дивився на неї, а в моїй уяві стояла Москва. Це було щось невиразне і незрозуміле і ніяк не вкладалося в моїй дитячій голові. Лише думка про те, що я буду там малювати, ніби ніжна ласка матері, приводила мене до блаженного стану. Я дуже любив малювати і це доставляло мені велику радість.

 

Матері дуже тяжко було утримувати велику сім’ю, що залишалася після смерті мого батька і складалася з трьох братів, з яких я був найменший, і двох сестер. Хоч старший брат і сестра вже працювали на фабриці, але їх заробіток був зовсім мізерний. Словом, бідність була у нас жахлива. Після смерті батька — теж робітника-ткача — минуло біля трьох років. Мені йшов десятий рік.

 

Наприкінці листопада 1882 р. Мене привезли до Москьи і віддали в "навчання" до живописця-реставратора. Для мене настало нове життя. Я виконував всі обов’язки по дому: мив і підмітав підлогу, рубав дрова, палив піч, носив воду і т. д. Чистив палітру і мив пензлі. Осблуговував і майстрів — бігав крадькома по горілку. В певний час дня я малював з "оригіналів" і читав голосно. На моє щастя, у хазяїна було дуже багато різних книг і я рано захопився читанням. Хазяїн заохочував моє захоплення. Він був досить культурною людиною для цього кола, працьовитий і деспотично-суворий...

 

Мірою того, як я зростав, у мене дедалі більше з’являлося бажання вчитися живопису. Це бажання підігрівалося відвідуванням музеїв Москви, де я бачив картини великих майстрів. Особливо мене вражала Третьяковська галерея, а потім "передвижники", виставки яких мені доводилося бачити. Як я нестерпно страждав від неможливості вчитися...

 

І тепер я часто думаю про те, як легко розв’язується це питання в наші часи, для нашої радянської молоді.

 

В 1895 р. я був призваний на дійсну військову службу. По закінченні строку служби, я склав іспит на звання вчителя при радомській чоловічій гімназії. Повернувшися до Москви без усяких коштів, але з великим бажанням вчитися живопису, я взявся за роботу в галузі різноманітного ремісничого живопису і в той же час я посилено готувався до іспиту в училище живопису. В 1900 р., по конкурсному іспиту, я вступив в училище. Радості не було кінця. При проходженні курсу, навчаючись під керіництвом викладачів-реалістів— Коріна, Горського, Касаткіна, Архіпова та інших, я формувався, як художник-реаліст.

 

З першого ж року навчання я щороку брав участь своїми працями на публічних виставках, що влаштовувалися в училищі. Вчився я з радістю і любов’ю. У навчанні бачив я єдиний в майбутньому засіб до життя взагалі, а в процесі навчання відчував радість повного духовного задоволення. Моє навчання проходило досить добре; я мав добрі відмітки за свої праці і премії при переході з одного класу в другий, за загальні успіхи.

 

В 1904 р., діставши медалі за рисунок і живопис, я закінчив училище із званням художника. Однак, я відчував, що мені, як спеціалісту, багато не вистачає і, крім того, у мене ще було велике бажання вчитися, а тому я того ж року вступив до Академії мистецтв.

 

Тут я вчився під керівництвом І. Ю. Рєпіна, захоплюючися творчою роботою.

 

В чотирьох конкурсах ескізів я двічі одержував премію. Це був надзвичайно цікавий час. Академія значно розширила мій спеціальний і загальний кругозір. Цьому сприяв, насамперед, І. Ю. Рєпін, який вимагав від своїх учнів правди в живопису і глибокої ідейності ескізів та картин. Робив свою справу і колектив товаришів, які працювали зі мною і серед яких було багато дуже талановитих художників, як, наприклад, І. І. Бродський, А. Любімов, Г. Горєлов та інші. Два останні роки в Академії я працював під керівництвом проф. П. П. Чистякова, обраного замість Рєпіна, який пішов з Академії. Під керівництвом проф. Чистякова я написав на звання художника конкурсну картину "Хвора дитина". Ця картина була куплена на виставці в 1909 р. Академією мистецтв для музею ро-сійскої школи при Академії. Ще будучи в Академії, в 1908 р., одержав премію імени проф. А. Куінджі за картину "Без панів". Брав участь на виставках за кордоном: в 1910 р. — в Англії і 1911 р. — в Голландії.

 

Навеснґ1910 р., по закінченні Академії, я поїхав за кордон з метою ознайомлення з творами мистецтв в оригіналах. Оглянувши музеї Німеччини і Франції я, нарешті, приїхав в Італію, де провів більшу частину часу. Ця поїздка надовго залишилась в моїй пам’яті. В цей час я зустрівся з великим пролетарським письменником О. М. Горьким, який жив тоді на острові Капрі; з нього я тоді ж написав портрет. Цей портрет знаходиться в харківський картинній галереї.

 

Вивчення великих творів мистецтв і те разюче враження, яке в мене залишилось від них, переконали мене в тому, що лише реалістична форма, життєва правда і глибока ідейність твору становлять могутню силу впливу на глядача, на маси.

 

І поряд з цим, оглянувши безліч творів, виконаних в найрізноманітніших щодо свого характеру "ізмах", я переконався також, що мистецтво для мистецтва, без ідеї, позбавлене правди життя і здорової реалістичної форми, відштовхує мене і чуже для мене. І якщо такий вид мистецтва ще існує в буржуазних державах, то у нас — в країні соціалізму — він шкідливий і ворожий трудящим.

 

Повернувшися в Росію, я поїхав до І. Ю. Рєпіна, щоб передати йому привіт від О. М. Горького, про що останній просив мене. У розмові зі мною, між іншим, Ілля Юхимович запропонував мені поїхати до Сибіру, в Томськ, керувати класами малювання і живопису. Томське товариство аматорів мистецтв просило його рекомендувати керівника для зазначених класів. Рєпін обіцяв мені повну моральну і професіональну підтримку в наступній роботі. Запрошував щороку приїздити до нього в "Куоккала", з працями, щоб консультувати їх і т. д. Не можна сказати, щоб умови життя на новому місці були дуже привабливі, але я погодився і поїхав. Таким чином, працюючи в Томську, я, звичайно, не втрачав зв’язку з Рєпіним; писав йому листи, а він мені відповідав. Весь вільний час я віддавав творчій роботі. Нове місце, нові люди — все це було цікавим для мене, як для художника, що вперше поїхав так далеко від батьківщини.

 

Два рази, літом, я їздив на Алтай, де написав картину "Уймонські старовіри" і кілька етюдів — пейзажів, які експонувалися на виставках в Москві і кол. Петербурзі, в 1912 р. У Томську була організована моя перша персональна виставка, що складалася з 350 праць: картин, портретів, етюдів і рисунків. В 1913 р. я був запрошений на посаду викладача харківського художнього училища. І тут, поряд з педагогічною роботою, займався творчими завданнями. По етюдах Алтая я написав картину "Алтайці".

 

Улітку 1914 р., проживаючи в с. Ходорові, на Дніпрі, написав картину „Біля хати“ і портрет української дівчинки. За картину я одержав премію ім. проф. А. І. Куінджі на академічній виставці, а "Українська дівчинка" знаходиться в харківській картинній галереї, разом з іншими моїми картинами.

 

Наприкінці 1914 р. я був мобілізований і, як нижній чин, відправлений потім в армію. Під час відступу спід Варшави, в одному з боїв під Двінськом, 13 вересня 1915 року я був захоплений в полон німцями. Поранений я не був, але у мене був вивих ноги. Будучи в тяжкому стані полоненого, я не переставав працювати при всякій зручній нагоді. На жаль, майже всі ці праці загублені мною в дорозі, під час повернення на батьківщину.

 

Повернувшися з полону до Харкова, я знову зайняв свою посаду викладача художнього училища.

 

В 1919 р., з приходом радянської влади, я був обраний головою шкільної ради училища і включився в роботу по оформленню революційних свят: писав портрети вождів, плакати, панно і ін. Був членом комітету по влаштуванню першої пролетарської художньої виставки в Харкові і брав участь в ній своїми працями. З моменту організації українських художніх виставок я брав участь в кожній з них. На шостій українській виставці, за картину "В панчішному цеху", я одержав третю премію.

 

Треба сказати, що організація художніх виставок, матеріальна і моральна допомога радянського уряду і партії дають нам, художникам, повну можливість займатися творчою роботою. Тому я, крім участі у українських виставках, беру участь також у виставці в Москві — "Індустрія соціалізму" та ін. З великою радістю працюю я над розв’язанням творчих завдань, поставлених перед художниками нашою чудовою Сталінською епохою. Яка цікава і почесна робота!

 

Поряд з творчою роботою, я багато років займаюся художньо-педагогічною діяльністю. Я люблю цю живу, цікаву і відповідальну справу. Важко висловити почуття морального і професіонального задоволення, коли бачиш, як росте і формується молодий радянський художник.

 

В нашій Радянській країні всяка праця займає почесне місце і зумовлює становище радянського громадянина. Увага до людини і сталінське піклування про неї у нас стоять на першому місці. З глибоким почуттям вдячності я повинен сказати, що моя багато-річна художня і художньо-педагогічна робота була відзначена Управлінням в справах мистецтв при РНК УРСР влаштуванням моєї персональної виставки. Така увага до моїх, більш, ніж скромних заслуг, можлива лише у нас, в Радянській країні, в країні Сталінської Конституції.

 

Мені вже 65 років. Я народився в 1873 році. Але в мене є ще бажання і сили працювати в галузі живопису, віддати свої сили соціалістичній батьківщині, керованій великим, мудрим Сталіним.

 

   С.. Прохоров 1938 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...