Мане і реалізм |
В той час, коли Мане виходив на сцену (приблизно 1860 р.), в французькому малярстві домінувало дві головні течії: реалізм і класицизм. Офіціальною течією, панівною в інституті і Салоні, був класицизм в тій його різновидності, яка тоді звалася "стиль нео-грек".
Золя заплямував цей стиль як антихудожній, як результат пристосовництва мистецтва до смаків світського товариства. Типовим представником цього стилю був Кабанель, і Золя іронічно радить Мане позичити у Кабанеля пудреницю, щоб прикрасити щоки і груді своїй "Олімпії".
Після Енгра класицизм став вироджуватись, і розвиток малярства пішов осторонь від офіціальної школи. В цей час вже працювали Коро, Мілле, Домьє, Курбе, і хоч реалізм у малярстві не мав армії, в усякому разі у нього були визнані вожді. На чолі стояв Курбе. Хоч як це дивно, але саме з Курбе в французькому малярстві починається відхилення в галузь формальних шукань. З падінням засилля класиків художники побачили навколо себе безмежне життя, варте відображення і в великому, і в малому і, природно, вони повинні були шукати й відповідних до нового духу часу засобів виразу.
Продовжуючи в цьому лінію Курбе, Мане був справжнім творцем тієї концепції, що зрівняла для художника всі сюжети без поділу їх на високі і низькі, гідні пензля і негідні його, але поставила особливі вимоги до виконання, до методу використання живописних заходів виразності. Мане розвинув до їх логічного кінця тенденції реалізму — до відображення природи.
В. Юзефович
|