Іван Іванович Труш

Іван Іванович Труш21 березня 1941 року на 72 році життя помер видатний художник, громадський діяч і чудова людина Іван Іванович Труш. Іван Іванович Труш це ціла епоха в історії живопису західних областей України, а саме — в період його перетворення з ремесла на мистецтво. В ті роки, коли Труш починав свою діяльність, українські художники були просто богомази, що ходили з села в село і розмальовували церкви.

 

Труш був першим у Галичині художником, що одержав спеціальну художню освіту, працював на Україні і не втратив свого національного обличчя. Він був перший український художник, який працював в дусі новітніх і передових течій свого часу, перший пропагував професіональне мистецтво, пропагував все те, що було найбільш цікавим і в російському, і в західноєвропейському мистецтві.

 

Іван Іванович Труш пройшов великий і тяжкий життєвий шлях. Він був сином селянина-бідняка. Народився в 1869 році в с. Висоцькому, коло Брод; там же провів і половину свого дитинства. Батько його, малоземельний селянин, зовсім покинув землю, яка не могла його прогодувати, і зробився кравцем. Він часто гуляв з хлопцем по полях і лісах і перший звернув увагу хлопчика на живописну природу, яка їх оточувала. Природу Труш любив усе життя і все життя зображав її. Коли хлопчик підріс, батько одвіз його до гімназії в Броди.

 

Уже в гімназії маленький Труш виявив хист до малювання. Там же намалював і свій перший лісовий етюд "Пні", мотив, який він пізніше часто повторював. Уже в гімназії хлопець був примушений заробляти на життя писанням портретів, бо старий батько не міг уже утримувати сина. Після закінчення гімназії юнак поступив до Краковської Академії художеств (тодішня художня школа), де учився у Павловича, Лефлера, Вичулківського, і де мав великий успіх. Замість року, на кожному курсі учився по півроку. Він рисував не лише в години занять. Навіть і тоді, коли у великих порожніх аудиторіях починало смеркатись і білі гіпсові статуї уже здавались живими, навіть і тоді можна було побачити в якому-небудь куточку русяву голову юнака, який вперто працював. За час свого навчання в Академії Труш одержав одну бронзову і дві срібні медалі. Коли він закінчив Академію, вирішили послати його до Мюнхена, але стипендія прийшла дуже пізно. Він не міг поступити до мюнхенської Академії, а замість цього повернувся до Кракова і продовжував ще деякий час відвідувати класи Вичулківського і пейзажиста Станіславського (учителя і Миколи Бурачека).

 

Станіславський, що дуже добре малював українські пейзажі з білими хатками, тополями, млинами, мало робив вказівок своїм учням. Зате Труш мав велику користь, просто розглядаючи його маленькі пейзажі, де він спостерігав рідну і близьку йому, як синові селянина, природу. В цей же час Труш остаточно обирає пейзаж, як найбільш близький йому жанр.

 

Труш знаходився також під впливом польського художника Беримського, власне під впливом його техніки. Він засвоює на деякий час його манеру малювати дрібними мазками (манера, між іншим, характерна для імпресіоністів). Взагалі через Вичулківського, Станіславського, Беримського Труш перебуває кілька років під впливом модного в той час імпресіонізму. Він признавав логічними ряд основних положень імпресіонізму: відсутність великих, однаково замальованих площ, забарвлення тіней, вплив одного сусіднього кольору на інший, необхідність показати правду момента, враження, загальновідомий "імпресіон" імпресіоністів. Звичайно, це не значить, що Труш був імпресіоністом в повному розумінні цього слова. Як справедливо сказав колись Петрушевич не можна "замкнути живу душу в якийсь шаблон, зловити її у якесь учене слово і сказати: ось вам характеристика Труша".

 

Труш насамперед був Трушем і він деякий час працював в дусі імпресіонізму і не лише працював, але й писав статті про імпресіонізм (див. статтю "Нові напрямки в малярстві". "Літературно-науковий вістник" 1899 р.), що було вже великим кроком уперед для українського мистецтва, яке тоді ще не розробляло теоретичних питань, тощо. Труш був першим українським художником-мистецтвознавцем. До Труша тільки І. Франко (з яким Труш дуже подружився після переїзду у 1897 році до Львова) займався питаннями образотворчого мистецтва, але ж його цікавило, головним чином, народне мистецтво, в той час, як Труш займався мистецтвом взагалі. Українське мистецтвознавство повинно пишатися також і тим, що його основоположники: і Франко, і Труш були людьми цілком передовими, були демократами.

 

Труш поділяв свій час поміж роботою над пейзажами, статтями і агітацією на селі. Він писав в журналі "Літературно-науковий вістник", в журналі "Будучність" і інш. Труш гадав, що основне лихо українських художників, які до того часу або ж емігрували закордон (як Якимович), або ж ополячувались (як Ю. Коссак), або перетворювались на богомазів, — являється те, що вони або ж не мають національної свідомості, або недосить культурні. Тому то перше завдання, яке він перед собою поставив, було піднести культуру українських художників, познайомити їх з такими майстрами, як Беклін, Верещагін, поставити перед ними проблему образа, проблему реалізма і т. ін. Труш писав: "Статті мої мають за завдання заінтересувати і приготовити нас, українців, до нашого артистичного руху в будучності" (Журнал "Будучність" 1899 р. № 4, І. Труш. "Як постає образ"). Другою і може основною причиною слабого розвитку образотворчого мистецтва на Україні Труш вважав відсутність матеріальної бази для художників (див. статтю "Чи можлива у нас штука?" "Будучність" 1899 р. № 8). "Не виринули, — він пише,— у нас великі талани в штуках пластичних, бо немає у нас спромоги їх викликати чи знайти. У державних народів може піддержувати штуку уряд, котрий все має до диспозиції — фонди грошеві і справді правительства, як французсьхе, російське, німецьке, англійське видають на ту ціль великі суми. А що ж ми можемо на тім полі? Ми не можемо навіть хоч би і вчасті порівнятися з поляками, котрі навіть в тім взгляді не є взірцем".

 

Отже Труш гадав, що цьому може допомогти організація товариства художників, яке сприяло б збуту їх творів. Однак, повторюю, Труш вважав цей спосіб лише частковим, бо "виробити штуку в теперішньому її значенні (товариство — примітка автора) не може". І в 1898 році він з художником Пан-кевичем і архітектором Нагірним заснував "Товариство для розвитку українського мистецтва". Товариство організувало виставки, на яких картини Труша мали великий успіх. Крім того, відбулись і персональні виставки Труша, де були виставлені пейзажі і портрети. Уже в той час Труша цікавила тема "квіти", тема "Дніпро під Києвом", куди він кілька разів їздив, тема "самітність", одне слово, майже всі теми, які в майбутньому були положені в основу його циклів. Полотна Труша одразу звернули на себе увагу. Іван Франко, аналізуючи творчість Труша після виставки 1899 року, зазначає деякі риси, які залишились назавжди характерними для Труша, наприклад, відсутність різкої гри світлотіні, м’якість, майже пастельність його картин. Інша риса — це любов Труша до перших планів, характерна для його "Пнів", "Квітів" і т. ін.

 

У 1904 році Труш оженився на молодшій дочці Драгоманова Аріадні Михайлівні і почав у Львові нове життя. Він розійшовся у поглядах з "Товариством для розвитку українського мистецтва" і заснував інше товариство "Товариство друзів української літератури, науки і мистецтва". У 1905 році Труш з надзвичайними зусиллями організував величезну по тому часу виставку українського мистецтва. Там були представлені гуцульські вишивки, різб'ярські роботи, скульптура і, нарешті, живопис.

 

Ця виставка викликала відгуки навіть закордоном. Ім’я Труша стало популярним. Одночасно Труш заснував перший в західних областях України журнал, присвячений питанням образотворчого мистецтва "Артистичний вістник". Зі сторінок цього журналу зі всією рішучістю він ставить питання про необхідність утворення українського музею. Там же він обвинувачував австрійський уряд в тому, що він дотримується політики "розділяй і пануй", яка сприяла полякам і пригнічувала українців.

 

Одночасно Труш закидав і українським націоналістам, кажучи: "Коли любиш Україну, то не думай, що це твоя заслуга і що ти жертва, і не кричи про це на базарі, як ти не кричиш, що любиш Оксану". (Див. "Артистичний вістник", 1905 року, № 9 — 10, І. Труш "Афоризми"). Звичайно, українській буржуазії і українським націоналістам установки Труша не подобались. Вони перестали купувать картини Труша і передплачувати його журнал. Труш працював в журналі безплатно, робив кліше за свій рахунок, мучився, але не хотів поступитись.

 

Йому була зроблена пропозиція віддати журнал під керівництво Шептицького і заповнювати його статтями, присвяченими церковному живопису, але Труш на це не погодився. Українська буржуазія залишила Труша напризволяще. Життя його з 1905 року по 1939 рік було тривалою, жорстокою боротьбою за існування. Картини його купували, головним чином, поляки і євреї. І за це його дуже лаяли. А він працював з ранку до вечора, копіюючи свої власні картини. Він втрачав години, дні, роки, що могли б піти на створення великих полотен, але своїх переконань він не зрадив. Він писав по 300 картин щороку, він повторював деякі речі десятки, а іноді й сотні раз (є 176 видів Дніпра під Києвом), він створив за своє життя шість тисяч картин і 360 портретів, але ж ніколи не писав ікон, ніколи не писав гайдамацьких парадів, ніколи не писав Шептицького в "його митрополичій величі", як це робили інші.

 

З петлюрівцями, з гетьманцями, зо всіма цими жовто-блакитними "діячами" Труш був, за власним його виразом, "в невимовно прикрих стосунках", і всіх їх вважав лайдаками, злодіями і бандитами. Труш говорив, що треба було б написати томи, щоб змалювати його життя у Львові. Тому прихід Червоної Армії він зустрів з великою радістю. "Уперше, — говорив старик, — зітхнув я повною груддю. Передо мною і перед майбутнім моїх дітей відкрилися широчезні перспективи". Він хворий вийшов на вулицю Листопада в перший день Радянської влади у Львові, щоб зустріти і вітати червоноармійців. Вперше за 42 роки після закінчення Академії Труш мав можливість спокійно працювати, піклуючись лише про свої картини і не турбуючись за шматок хліба. Він запалився ентузіазмом, як юнак. Він готувався до великої персональної виставки в Києві, яка повинна була бути його творчим звітом перед радянською громадськістю. Він обіцяв дати такі речі, яких ще в нього не бачили, речі, гідні радянської вітчизни. І справді, 177-й вид Дніпра під Києвом перший справжній, як він казав, вражає тонкістю і делікатністю тонів, надзвичайними їх перлинними переливами.

 

Труш був художником, що працював в різних жанрах. Портрети його сильні і мужні. В них мало жесту, але психологічна характеристика зображуваних ним осіб вражає своєю правдою. Особливо цікаві портрети дружини, портрет Федора Вовка, портрет Івана Франка, портрет Лесі Українки і дуже гарний автопортрет.

 

Пейзажі Труша ніби написані іншим художником, вони дуже лагідні, сповнені повітря. Створюючи свої численні цикли "Поля та луки", "В обіймах снігу", "Про самотність", "Пні", "Єврейське кладовище", "Квіти", Труш також керувався іншим принципом, ніж Моне. У нього немає картин, які повторювали б ту ж саму місцевість з однієї і тієї ж точки зору, але в різні часи дня і року, як у Моне ("Скелі в Етрета", "Руанський собор" і ін.). У Труша всі місцевості різні, зате кожна показана в той час дня і року, який для неї є найбільш характерним. У Труша в циклі "Луки і поля" можна побачити луг в дощ, і залитий південним сонцем, і палаючий в пожежі заходу сонця. Всі вони різні, але ж це рідні українські поля і луки. В циклі "Пні" ми бачимо різні пні — стрункі, коряві, вивернуті, зарослі грибами і лишаями.

 

Майстерня Труша в останні місяці його життя була завалена полотнами. Всі ті ідеї, над якими він роздумував довгі роки і яких він не міг закінчити, тепер були поновлені, бо лише тепер вони могли бути по-справжньому виконані. Тут були і пні, величезна колекція "червоних маків", і вкрите зеленими лишаями каміння єврейських кладовищ, і краєвиди римської Кампанії і каравани верблюдів, що проходили довгою низкою по рожевих пісках пустелі, і блакитні лагуни Венеції, що виступали крізь сіру тканину полотна. Тут були і схожі на голови людей скелі коло Бахчисарая, і живописні гуцулки на "гагілках", і селянин-хазяїн, що вийшов у двір у кожусі, роздивляючись хазяйським поглядом вкриті снігом будівлі. Тут був цілий світ, в якому жив художник і який мав запалитися яскравим полум’ям лише тепер при радянській владі, коли художник став справді вільним.

 

Художник Труш помер. Але зерна кинуті ним давно, і не лише ним, але цілим поколінням благородних, повних самовідданості і любові людей, дали ростки, пустили коріння і розквітли пишним цвітом. Молоде радянське мистецтво назавжди збереже світлу пам'ять про тонкого майстра українського пейзажу, про великого громадського діяча і родоначальника мистецтвознавства в західних областях України, про Труша, до кінця правдивої і чесної людини.

 

C. Гудзович 1941 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...