Живопис

У вересні місяці 25 числа 1927 року минуло 10 літ з дня смерті незалежного колоритного співця України відомого артиста-маляра С. І. Васильківського. Щоб дати хоч приблизне уявлення про нього тим. хто не був з ним знайомий особисто, не можна було б обмежитись кількома друкованими сторінками для його характеристики, як людини незвичайної і видатної.

Як художник Сергій Іванович користався величезною популярністю не тільки на Україні, але й у цілій Росії серед широкої маси прихильників мистецтва, що завжди раді були придбати по виставках, майже нічого не минаючи, його картини й акварелі з незмінно українськими мотивами.

П'ятнадцять років тому я вперше зустрівся з Миколою Григоровичем. Зустрічався з ним досить часто протягом усього цього часу, і всі ці зустрічі для мене — незабутні. Чудова людина — людина великого оптимізму і життєрадісності; прекрасний художник, у творчості своїй так само оптимістичний і життєстверджуючий.

Твори художника — це його біографія. Вони, як дзеркало, відбивають його зриви і піднесення, вони, як віхи на шляху, вказують пройдений ним шлях. І коли дивишся на двоє полотен — "Учбовий комбінат", одне, позначене 1933 роком, а друге — "Студенти" — 1938, тоді, як в діаграмі, наочно бачиш шлях, пройдений С. О. Григор’євим.

Весна 1900 р. була надзвнчайно пізня, затяжна, холодна. Від суворих холодів А. П. Чехов не міг врятуватися навіть на півдні. 5 березня випав в Ялті сніг, і його сад одягнувся в зимовий убір. Ці холоди завдавали величезних мук безнадійно хворому А. П. Чехову. Він страждав у Ялті, в квітні йому було особливо недобре. Дні Ісаака Ілліча Левітана тоді вже були полічені. Взимку 1899 — 1900 рр. він одвідав у Криму свого хворого друга.

Володимир Олексійович Щуко (1878 — 1939) один із представників славетної плеяди сучасних майстрів нашої архітектури, які, за правильним висловом історика вітчизняного мистецтва, "змушують згадувати про минулих титанів російського зодчества".