Живопис

У творчості Кричевського живопис є основним. Йому художник приділяє увагу постійно, він найбільш повно представлений на персональній виставці майстра. З його характеристики ми й почнемо.

В живопису В. Кричевський виключно пейзажист. Людину він вводить в картину дуже рідко і то лише стафажно, як живописну пляму.

В 1908 році українські громадські організації порушили питання про спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченкові.

Був оголошений конкурс, в жюрі якого увійшов і І. Ю. Рєпін. Художник гаряче відгукнувся на заклик про збір коштів на пам’ятник великому українському поетові, якого він гаряче любив, творчість якого знав з дитячих років.

Рєпін зробив малюнок, темою якого послужили рядки з поеми Шевченка "Кавказ":

"Споконвіку Прометея Там орел карає", —

і подарував його комітетові по спорудженню пам’ятника для видання листівки.

Мане високо ставив колористичні завдання живопису і був у цій галузі новатором. Це не визначає, що художня спадщина не відігравала ролі в його відкритті. Навпаки, він шукав серед старих майстрів учителя і знайшов його в особі Веласкеза.

Завданням малярства не є просте наслідування природи, хоч наслідування в малярстві відіграє велику роль, бо кожний художник вчиться і повинен учитися у природи.

Але це наслідування не є копіювання; художник повинен творчо переробляти своє сприймання природи.

В той час, коли Мане виходив на сцену (приблизно 1860 р.), в французькому малярстві домінувало дві головні течії: реалізм і класицизм. Офіціальною течією, панівною в інституті і Салоні, був класицизм в тій його різновидності, яка тоді звалася "стиль нео-грек".