Живопис

Твори художника — це дзеркальне відбиття його думок, почуттів, тому перед тим, як говорити про заслуженого художника республіки М. Г. Бурачека, хочеться сказати кілька слів про нього, як людину.

Ми жили в м. Вишньому-Волочку, на фабриці Рябушинського, куди переїхали з Малоярославця, колишньої Калузької губернії.

Пізньої осені увечері моя мати прийшла стомлена з роботи на ткацькій фабриці. Я зрадів, але помітив, що вона на цей раз була мовчазна більше, ніж звичайно.

Коли, роздягнувшись, мати підійшла до столу і стала розв’язувати вузлик з рештками хліба, що залишилися від сніданку, я притулився до неї. Від неї пахло звичним для мене запахом верстатів фабрики.

І, справді, Брюллов на ті часи з’явився справжнім, свіжим, яскравим талантом, він вніс в архаіку академічних традицій своє живе слово, власну творчу думку, які ще й до того вмів висловити з таким палким темпераментом.

В минулому році вся громадськість квітучої Радянської України і зокрема творча сім’я радянських художників з щирою теплотою вшанували пам’ять художника Миколи Корниловича Пимоненка, в зв’язку з 25-річчям з дня його передчасної смерті.

Сергій Іванович Васильковський(Васильківський) — видатний український художник-реаліст, пейзажист — народився в 1854 р. на Харківщині, в Ізюмі, в сім’ї дрібного чиновника повітового казначейства.

Через деякий час батьки його переїхали до Харкова, оселилися на Москалівці (Катерининська вул. № 61), де вони, а потім і сам Сергій Іванович (за винятком періодів навчання в академії і закордонних подорожей) перебували до останніх днів свого життя.

В сім’ї Васильковських Сергій був єдиним сином, і батьки мріяли вивести свого Серьожу в "люди".