Про одну скульптурну ідею

Для нас розвиток національного мистецтва є жива, творча боротьба естетичними засобами за комунізм. Для нас національна форма, що перебував в історичному розвитку, форма жива, є засіб повнокровного залучення народу до комунізму. І сучасна скульптура стає носієм цих думок і почуттів народу, стає частиною народної самосвідомості. Її образи повинні бути образами тих людей, які не тільки володіють одухотвореною красою, рівновеликою поетичному сяянню природи, однобічного світу, — але які й знайшли в соціалістичному житті гармонію громадського і особистого, реального і ідеального.

 

Художня новаторська думка є тим променем світла, тим факелом і тією піснею, з якими народ Іде в майбутнє. На площах соціалістичних міст скульптура повинна жити ясною і естетично-досконалою для нашої епохи свідомістю вічної молодості І благородного творення вільного народу. Вона повинна бути циклопічною по силі своєї образності. Скульптура, присвячена видатним діячам історії, несе і ще більше буде нести в собі наше об’єктивне усвідомлення того, чим вони дорогі радянському народові.

 

Художньо-аналогічно відтворюючи епоху і самий образ цих людей, майстри, природно, повинні показати ту велику спадщину, яку вони залишили. Скульптурний образ історичного діяча повинен говорити з нашою сучасністю тією мовою його прогресивного світогляду, який у свій час відкривав шляхи науці, ідеям, почуттям, творчості народу. Встановлення нової видатної скульптури відбувається в радянській Вірменії, в країні естетично-підкореного каменя, де виникло багато хороших і значних творчих ідей.

 

Про одну з цих ідей і йде мова в цьому нарисі, саме про проект пам’ятника Ованесу Туманяну роботи скульптора Айцемнік Урарту, пам’ятника по-некра-совськи сильному співцеві, що бачив скорботу забитої селянської Вірменії і побачив пробудження своєї країни.

 

Скульптура Вірменської РСР не заслуговує докору своєї історії. Вона сильна творчим поривом до нового. Її майстри не в’язнуть у гипсовій м’якині етюдної стадії роботи, вони володіють діоритом, базальтом, гранітом, твердим, міцним каменем. Вони не люблять легкості скороминущого гіпсу. Вони кам’янорізи, нащадки національної традиції. Це в різній мірі стосується і Сурена Степаняна і Ара Саркісяна, і Айцемнік Урарту. Кожний із них заслуговує спеціального нариса.

 

Кращі твори вірменських скульпторів, глибоко сучасні по своїй дійовій образності, намічають контури майбутнього росту. Висічений Суреном Степаняном в сірому граніті чарівний образ юнака-бійця Гукаса Гукасяна відтворює кращі риси світогляду і етики радянської людини. В цій по-юнацькому бистрій фігурі синтезована віра в неминучу перемогу революції, та віра, що дорожча життя, і сувора простота героїчного діяння.

 

Благородну думку скульптора видно в красивій, мужній, по-спартанському суворій "Цовінар" (тема з першого розділу "Давида Сасунського"), в торсі юнака що п’є воду.

 

Цікавий проект пам’ятника Руставелі, виконаний Суреном Степаняном. Скеля цього пам’ятника, що піднімається, як менгір, ніби є скульптурним символом епохи поета.

 

 Її архаїзовані по-сасанідськи лаконічні барельєфи, що розповідають про Таріеля і Автанділа, так само органічні природною натуральністю каменя, як барельєфи Дарія схилам Бісутуна. Струнка фігура рицаря-співця, що увінчує проект, краями свого плаща зливається з контурами скелі, що символізує зупинений час У С. Степаняна — це скеля безсмертя.

 

Історія вірменського народу багата драматизмом і великими діяннями, високим творчим осяянням. Вона багата такими іменами, як поет Фрік і худож-ник-кілікієць Рослін, Саят-Нова і Абовян, Мікаел Налбандян і Ованес Туманян. І не випадково скульптори Вірменії звертаються до цих великих людей свого народу. Цим скульптура виконує відповідальне завдання відтворення і монументальної пропаганди великих явищ національної історії.

 

Так, Ара Саркісян вирізьбив бюст "вірменського Чернишевського" — Налбандяна і портрет народного композитора Тіграняна, сповнені творчого проникнення. Йому і Сурену Степаняну належать цікаві портретні бюсти видатних революціонерів Спандаряна і Азізбекова. Скульптор Урарту, що мріє вирізьбити фігури історика Мойсея Хоренського І ашуга Саят-Нови, з 1935 року працює над проектом пам’ятника народному поетові Ованесу Туманяну, який заслужено вважається класиком світової поезії.

 

А УрартуІдея скульптора, покладена в основу проекте, — розумна, новаторська ідея. Вона заслуговує і підтримки 1 уваги. Загальна композиційна формула пам’ятника така: на скелі височіє Туманян, який зупинився на мить, читаючи томик віршів; виступи і бокові схили скелястого масива прикрашені фігурами і горельєфами, що зображують головних героїв його поезії. Думка про скелі, як про постамент пам'ятника, не нова. Фігура Мефістофеля М. Антокольського, що символізує муки людської інтелектуальності XIX ст., вміщена на уламку скелі, на камені край безодні. Паоло Трубецкой в бронзовому проекті пам’ятника Данте поставив поета з обличчям, обпаленим натхненням, на високому призматичному виступі скелі. Антокольський в 1875 році працював над проектом пам'ятника Пушкіну. Поет сидить на вершині скелі, і по "незаростаючій тропі" до нього йдуть представники всіх національностей — і росіянин, і грузин, і друг степів — калмик.

 

В цих проектах, як і в більш ранніх скульптурах, сам образ скелі, як постамента, ніс у собі ідею про висоту творчого зльоту, орлиного стремління думки, про величність великого діяння. Скеля часто сприймалась як та пророча, ніби захмарна висота, з якої обвинувач і мудрець кидали народові своє гнівне або повчальне слово. Образ скелі, звичайно, ніс у собі той чи інший філософський чи символічний зміст. Але він був позбавлений національної портретності. Іноді, наприклад, в пам’ятнику Петру І Фальконе, трактовка скелі одержувала глибоку за своїм змістом естетичну форму. У Фальконе це і скам’янілий у своєму приборканні зліт морського валу, і сам символ дерзновенного шляху великого перетворювача. Мотив скелі, до речі, був у ряду скульпторів і засобом самоврятування від кам’яної скуки п’єдесталу в формі куба чи паралелепіпеда.

 

В проекті пам’ятника Ованесу Туманяну роботи Айцемнік Урарту образ скелі — п’єдесталу носить національно портретний зміст. Він глибоко історичний. Скеля в її проекті символізує нагір’я Вірменії, зокрема горяний Лорі, батьківщину поета. В Урарту це сповнена життя, епічних і жанрових сцен скеля, навіть якась звичайна скеля, на якій Алмас слухає свого підступного ашуга, на якій догоряють останні хвилини життя Ануш, кинутої в тяжкий транс безумства.

 

І скульптури героїв в поезії Туманяна, які живуть, я сказав бп самостійним життям, самостійністю, небезпечною для естетичної цілосності всього образу, змусили скульптора зробити ряд площадок і п’едесталоподібних виступів, які з двох точок погляду пам’ятника роблять цю скелю схожою на суму постаментів.

 

В ідеї скелі Айцемнік Урарту підкреслена природна жанровість загальної композиції майже цілком, майже без залишку заслонила ідею скелі, як символу злітання творчого генія, орлиної вершини поетичної думки. І дуже шкода, що це так.

 

Формулюючи постамент пам'ятника Туманяну як додаток (до загального композиційного задуму) у вигляді образу—символа національно-природного середовища, в якому жив поет і в якому розгортались дії його поетичних творінь, природно, треба цю вдалу, повну перспективи думку розвинути у всіх її естетичних і смислових можливостях. Скеля в історії вірменського творчого мислення була підкорена народом-художником.

 

Сувора, вулканічна Вірменія має величезну кількість тих гірських ландшафтів (Зангезур, Лорії, велична краса яких епічна як наслідок могутніх сил самої геотектоніки. В стародавній фольклорній образності вплив геотектонічних природних сил схрещувався з народною силою циклопічного штурму каменя. В самій природі Вірменії закладений прекрасний матеріал для творчого сприйняття художника, що прагне концепційно зв’язати образ скелі, гір, як національно-конкретного середовища людського життя, як основи для жанру, з образом скелі як засобом естетичного вираження ідеї високого піднесення людського генія, як основи для увічнення.

 

І якщо Айцемнік Урарту зуміє знайти композиційний висновок, зуміє синтезувати образ національно-конкретного середовища з благородним символом високого, як захмарна скеля, піднесення людського духу, вона зробить, можливо, вирішальний крок до художньої цільності проекту. Крім того, — це питання про висотність поставлення фігури поета, а також і питання про самий пластичний масив постаменту.

 

Але тепер виникає і думка про цілосність усієї концепції фігурного п’єдестала у зв’язку з самим поетичним світоглядом Туманяна, у зв’язку з тим, що весь супровідний фігурний контекст є образним засобом для розкриття всього громадсько-прогресивного змісту творчості поета.

 

Характер образів творчості Туманяна — це не тільки високо-поетичний смуток, викликаний забитою долею народу, сліпою владою адата, тяжкою долею селянина, рабством безправної жінки-вірменки. Це по-некрасовськи гнівна, а не тільки задушевна скорбота. Це протест, це викриття гніту і безправності в блискучих формах справді народного віршу. Це викривальна скорбота поета-філософа, який вірить у майбутнє свого народу, бореться проти косності і патріархальщини, проти забитості почуття і думки. Це не поезія приреченості, це пісні-заклики, вірші, які розповідають народові про те прекрасне, що в ньому закладене.

 

Так окреслені Ануш і Ахтамар, такий ряд дитячих образів з трагічною долею дорослої людини, створений Туманяном. Валерій Брюсов писав, що знайомство з поемами Туманяна, наприклад, з "Ануш", багато більше може дати для вивчення життя вірменського народу, ніж товсті томи спеціальних досліджень.

 

Ці поеми є^літописом життя і діяльності вірменського народу. Вибір героїв із творів Туманяна для п’єдесталу-скелі визначається прогресивно-історичним змістом його поезії, ступенем тієї художньої пізнавальної сили, яку вони містять у собі. І наше ставлення, наше розуміння поезії Туманяна має до цього безпосередній стосунок.

 

 Скульптор ніби упорався з цим завданням. Айцемнік Урарту виділила і Ануш, і Ахтамар, і Маро, і Лореці Сако, і Гікора. Велику увагу вона приділила образам епосу: на реверсі пам’ятника дала горельєфи на теми із "Давида Сасунського" — самого Давида і Мсра-Меліка; крім них, введена I зрадниця Алмаст.

 

Коли слід ще попрацювати над групою введених дійових осіб поезії, то доречно також обговорити і той сюжетний акцент, в якому взяті герої. Справді, чи треба давати Алмаст у той момент, коли вона слухає підступного ашуга? Чи, може, доречніший той розвиток туманянівської думки, який говорить про народну помсту?

 

Тут повинен мати значення 1 політичний, і естетичний такт скульптора. Сцена смерті Алмаст від рук ката, що виходить за межі фабули "Взяття Тмкаберта":

"Ее привел он на скалу,

Что и сейчас видна,

И сбросил женщину во мглу,

Где не достигнешь дна“,

 — буде дисонувати з усім строєм образності пам’ятника; можливо, вона різка і лежить поза межами сюжета Туманяна, але є немало ідейних і композиційних можливостей для трактовки образу Алмаст в світлі справжнього виводу з епосу, в суворому світлі народного гніву і презирства.

 

Поскільки ідея пам'ятника Туманяну Айцемнік урарту ще знаходиться в стадії ескізу проекту, ще шукаються портретні образи героїв, то далеко не виключені ті чи інші композиційні варіації.

 

Ануш, ця проста і благородна, як Цовінар, дівчина, чи заслуговує вона тільки того, щоб відтворити її в момент передсмертної депресії? В бюсті Ануш на московській виставці А. Урарту вловила туманянівську ноту цього образу.

 

"Ах, и у них (цветов) жребий, как мой, —

Вытопчут их на лугах,

Сгинут они с болью немой

В грустных и черных сердцах..."

 

Вона створила повний пластичної виразності поворот скорботної голови мучениці. В цій голові, відкинутій убік, є авторське чуття, пластична характеристика самим рухом, вона по виразності експресії нагадує енергійний гнівний образ Долорес Ібаррурі у Вікторіо Мачо, де сама посадка голови є відповіддю і викриттям.

 

Скульптор створив голову Ануш трохи абстрактною в своїй красі. В цьому образі ще не в повній мірі виявлена чарівна, красива зовнішність горянки. Жіночість, тільки вона одна є абсолютне начало в трактовці образу Ануш Урарту, але тільки цього мало. Більш простий бюст "Жінки із Абарана", який Айцемнік Урарту хотіла вирізьбити в червоному трахіті, менш естетизований, ніж Ануш, якось ближче до творчих шукань образу нареченої Саро.

 

У скульптора є безсумнівна майстерність в передачі красивих і натхненних людських облич. І в межах цього типу скульптури вона по-своєму психолог. Прикладом цього можуть служити бюст Ахтамар, голова дівчини з білого мармуру.

 

Відтінок естетизму, видний, наприклад, в бюсті Алмаст (був на виставці в 1939 році в Москві) повинен бути принесений в жертву правдивій красі людського образу. І Ануш, ця красива квітка, що загинула від нелюдської влади адата дореволюційного нагір’я, повинна виступити в скульптурному образі на вищому рівні естетичного узагальнення. Це не тільки замучена жінка, це зломлений мужній і рішучий характер. Це не тільки загибель від влади адата, а навіть в самій смерті повний величності протест проти права звичаю.

 

Про проект пам’ятника Туманяну роботи Айцемнік Урарту, про окремі до нього бюсти можна багато говорити у зв’язку з розбором І образів інших героїв — Ахтамар, Гікора і Маро. Детальний розгляд вийшов би за межі журнальної статті.

 

Узагальнюючи, хочеться сказати, що цю лінію роботи на створення високих образів, яку обрала Урарту, треба весь час перевіряти самим змістом поезії Туманяна, самою конкретністю національної обстановки.

 

В іншій художній трактовці виступають у скульптора Давид і Мсра-Мелік на реверсі проекту. Тут п'єдестал-скеля позбавлена конструктивної тектоніки виступів-майданчиків, на яких стоять Ануш і Алмаст. Тут скеля дана у своїй природній натуральності, і безпосередньо з базальтових брил виступають горельєфні голови Давида і Мсра-Меліка, які переходять в круглі скульптури. Це — природна пластика каменя і одночасно художнє розмежування жанрових і епічних тем поезії Туманяна в композиції пам'ятника. Ця сторона проекту не хаотична, композиційно організована. Фігура Давида з прекрасно окресленою головою дана в циклопічно-контурних відрубах каменя. Це нагадув міф про Антея. Епічна основа сили Давида лежить за межами можливості людини. Її нищівна міць відбивав фольклорно-усвідомлену силу природної стихії. Образ знайдений.

 

Більша, ніж треба, голова Мсра-Меліка, цього історичного банкрота, цього збірного народного образу кривавої середньовічної інтервенції, носить відбиток пророчої суворості Мойсея-законодавця. Для чого це? Мсра-Мелік позбавлений всякого благородства і за своїм історичним змістом, і за народним сприйняттям, усвідомленням. Не впадаючи в шарж, треба викрити цей образ жорстокого соціально-чужого ярма.

 

Працюючи над своєю цікавою і змістовною скульптурною ідеєю новаторською в проблематиці радянського пам’ятника, Айцемнік Урарту не повинна забувати естетичної історії каменя своєї батьківщини.

 

Для епічних образів в поезії Туманяна скульптор знайде багато нових, живих і поетичних співзвучань. Але і для моделювання всього пластичного масиву постаменту-скелі, це народне підкорення гір, художня влада над каменем небезкорисна. Життя гірської селянської Вірменії утвердилось на прометеївському грунті її історії, Так виникло і місто Сасун. Від Цовінар до Ануш іде ряд благородних характерів. Гірська Вірменія, ніби передсвітанковим туманом, оповита легендами і народною піснею. Нехай носій життя, національно-конкретна скеля-пгім'ятник Туманяну збереже цю чарівність країни.

 

Фігура самого поета ще в початковому ескізі. Саме в зв'язку з нею стане ясним остаточний результат роботи скульптора. Але вже й тепер щось знайдено, хоча б в ескізі композиції, по лінії матеріалу. Над сірим гранітом скелі і фігур, що її одухотворяють, буде стояти бронзова статуя співця-мислителя, що зупинився на мить, читаючи томик віршів. Треба уважно попрацювати Айцемнік Урарту і над Шубіним, і над Козловським, і над Опекуши-ним, і, особливо, над Антокольським. Коли М. Анто-кольський вирізьбив свою прекрасну статую Петра І.

 

В. Стасов мріяв про постановку її на березі моря біля Монплезіра в Петергофі. Це була мрія про естетичне завершення архітектурно - природного ландшафту, перетворюваного в артистично-осмислений спогад про прогресивну епоху національної історії. Фігура Туманяна, яка нагадує живу скелю народного епосу і поезії, повинна бути створена із врахуванням цього досвіду співзвучності скульптури і країни.

 

Ідея цього пам'ятника є новаторською за своїм почуттям радянського художника. Звідси бажання вписати образ Туманяна в ряд образів опоетизованої ним країни. Але не треба забувати, що це вже нова, соціалістична Вірменія, що в скульптурах цього пам'ятника повинна звучати благородна історія народу, яку заповіла творчість великого національного поета, — а не тільки жанр поезії. Статуя Туманяна, що увінчує цей образний синтез, повинна бути тим зенітом творчої думки автора, яка звернута через минуле в майбутнє Нехай на площі столиці Вірменії поряд з поривистим, героічним Гукасяном іде величний у своєму натхненні Туманян.

 

Це так і було в історії народу.

 

В. Чепелев 1940 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...