Художники Грузії

Грузія — країна великої багатовікової культури. Археологічні розкопки виявили тут руїни міст, архітектурних споруд, вироби із золота, срібла, бронзи, керамічний і скляний посуд, створені за кілька тисяч років до нашої ери.

Епохи раннього, зрілого і пізнього середньовіччя залишили мам на території Грузії високохудожні пам’ятки архітектури, карбування, кам’яної пластики, різьби по дереву, монументального і мініатюрного живопису, національна своєрідність яких формувалась протягом століть, у складному синтезі місцевих, візантійських і східно-християнських художніх традицій.

З початку XIX століття, з приєднанням Грузії до Росії, визначилась нова фаза розвитку грузинського мистецтва. Активізувався контакт з мистецтвом Росії і Західної Європи, де тепер грузинські художники здобували освіту, створюючи нове мистецтво. Визначаються нові жанри, і серед них насамперед — портрет, а дещо пізніше сюжетна картина на тему міського і сільського побуту, з виявленням їх соціальної основи. Після Великої Жовтневої революції і встановлення Радянської влади в Грузії відкрились широкі можливості для дальшого розвитку демократичного реалістичного мистецтва. Важливим фактором для цього було заснування у 1922 році Тбіліської Академії мистецтв, яка повинна була вирішити проблему виховання нових творчих кадрів.

Першим ректором Тбіліської Академії мистецтв був основоположник грузинської мистецтвознавчої науки Г. Губінашвілі. Грандіозні перетворення в житті країни вимагали нових засобів виразу. Широко використовуються алегорії, символи, образні узагальнення, які в свою чергу зумовлюють великий діапазон художніх засобів; так, поряд із суто реалістичними засобами відображення дійсності сміливо використовуються, з метою образного узагальнення, підкресленої характеристики специфічних рис, декоративна структура композиції, стилізований рисунок, виразність локальної мальовничої плями і т. п.

Виникає необхідність у розвитку масових форм мистецтва (оформлення агітпоїздів, вікон ГрузТАгу, плакат і т. п.). Ленінський план монументальної пропаганди стимулює створення пам’ятників вождям і діячам революції.

Досягнення в галузі грузинської скульптури цього періоду пов'язані насамперед з творчими успіхами Я. Ніколадзе та М. Канделакі, які виступили ще в дореволюційний період. М’які, інтимні роботи Я. Ніколадзе і монументальні, героїзовані образи М. Канделакі розкривають багатогранні можливості мистецтва скульптури.

Поряд з найстарішими живописцями, такими як Г. Габашвілі, пізній період творчості якого захоплює перше десятиріччя пореволюційного періоду, виступає нове покоління художників. У творчості М. Тоїдзе утвердження радянської тематики остаточно витісняє його недовге захоплення мистецтвом імпресіоністів. Реалістичні традиції зумовлюють спрямованість творчості В. Сідамона Еріставі, що працює в галузі історичного жанру і театрально-декораційного мистецтва, а також — пейзажиста А. Цімакурідзе, в картинах якого, виконаних у широкій живописній манері, зображені залиті світлом пейзажі рідного села Квішхеті.

У середині 1920-х років з Франції, де вони завершували свою освіту, повертаються до Грузії Д. Кака-бадзе, Л. Гудіашвілі, О. Ахвледіані, К. Магалашвілі.

Для Д. Какабадзе і О. Ахвледіані основною темою є пейзаж. В обох художників, на відміну від А. Цімакурідзе, проступає тенденція до образного узагальнення, що визначає дещо декоративний лад їх композицій. Та індивідуальність бачення, різний темперамент обумовлюють і різний характер декоративної манери. У Д. Какабадзе на перший план виступає продумана побудова площинної композиції з акцентами локальних мальовничих плям, тоді як у О. Ах-вледіані насамперед відчувається романтичне, емоційне ставлення до зображуваного.

К. Магалашвілі стає провідним художником у портретному жанрі. Вона створює цілу галерею психологічних портретів сучасників.

І якщо найбільш ранні роботи художниці виявляють деякий зв’язок з творами старих майстрів, то в дальшому чітко визначаються особливості її власної, тонкої за живописними ефектами манери письма.

Данину новій тематиці, пов’язаній з актуальними проблемами сучасності, віддає і Л. Гудіашвілі, але при його схильності до загострено виразних характеристик, засобом виразу для яких виступає особливість його лінійно-декоративного стилю, органічним стає звернення художника до світу древніх легенд, казок, народних дійств.

Як у декоративно-площинній структурі композицій Д. Какабадзе, так і в лінійно-декоративних тенденціях творів Л. Гудіашвілі проступає певний зв’язок з національними традиціями давньогрузинського живопису, переробленими у їх творчості в аспекті проблем сучасного мистецтва.

1920-і роки — період блискучих досягнень в галузі театрально-декораційного мистецтва, народження і розвиток якого, так само як і історія грузинського радянського театру, пов’язані з іменем уже відомого тоді режисера Коте Марджанішвілі. Він зумів відразу ж залучити до роботи в театрі кращих художників (В. Сідамон Еріставі, П. Оцхелі, Ір. Гамрекелі, Д. Какабадзе, О. Ахвледіані, Л. Гудіашвілі, Й. Шарлеманя, Є. Лансере, що жив і працював на ту пору в Грузії). Деякі з них свою творчу біографію повністю пов’язали з театром (П. Оцхелі, Ір. Гамрекелі та С. Вірсаладзе і Д. Тавадзе, що виступили дещо пізніше).

Роботи грузинських художників у театрі відзначалися сміливими, багатоманітними рішеннями, виразним використанням можливостей умовної природи театрального мистецтва. Поряд зі стрункими конструкціями, що завоювали сценічний простір у всіх його трьох вимірах, встановлювались живописні задники, застосовувались аплікація, кінопроекція. Та кожна з цих можливостей художнього оформлення вистав використовувалась у відповідності з характером і задумом п’єси.

У 1929 — 1930 роки виступає нове покоління художників — перші випускники Тбіліської Академії мистецтв. На цей час однією з основних тем у грузинському мистецтві, як і у всьому радянському мистецтві цього часу, утверджується історико-революційна тема. Усе частіше звертаються грузинські художники (І. Вепхвадзе, У. Джапарідзе, А. Кутателадзе) до сюжетів з історії революційної боротьби Грузії і Закавказзя. Водночас продовжують розвиватися пейзажний і портретний жанри (В. Джапарідзе, П. Блєткін, К. Санадзе, Ш. Макашвілі, К. Гзелішвілі, Ш. Мамаладзе, В. Шерпілов, К. Хуцішвілі, Г. Джащі, А. Гіго-лашвілі, К. Кікнадзе та ін.). З невеличкими ліричними картинами на тему сільського життя виступає У. Джапарідзе. Починає розвиватися монументальний живопис (У. Джапарідзе «Першо-травнева демонстрація в Тбілісі в 1901 році»). Насправді це не розпис, а виконана на полотні і потім натягнута на стіну композиція. (Подібний спосіб прикрашування розписом застосовується і пізніше) Монументальний живопис ще довго, аж до 1950-х років, виявляє деякий зв’язок зі станковим живописом, що проявляється в певному потягу до сюжетності, в манері розробки форм, в особливостях композиційної структури. Монументальний живопис стає основною сферою роботи і художника Р. Стуруа, що виступив дещо пізніше (у 1940-і роки).

У скульптурі поряд з майстрами старшого покоління Я. Ніколадзе, Т. Сесіашвілі та М. Канделакі виступає нове покоління скульпторів, що працюють в галузі портрета, монументальної і декоративної скульптури (Н. Церетелі, Т. Абакелія, В. Топурія, К. Мерабішвілі, Ш. Мікатадзе, С. Какабадзе).

У ці роки висувається проблема фасадного скульптурного декору. Рельєфний фриз на фасаді філіалу Інституту марксизму-ленінізму в Тбілісі, виконаний Т. Абакелія, — один з перших прикладів блискучого розв’язання проблеми синтезу скульптури і архітектури.

З 1930-х років інтенсивно розвивається книжкова графіка. Одним з основоположників грузинської книжкової графіки слід вважати майстра великої культури Й. Шарлеманя. Значна роль у галузі оформлення книги належить Л. Григолія. Блискучі досягнення книжкової графіки у цей період представлені ілюстраціями до ювілейного видання «Витязя в тигровій шкурі» (1937). З ілюстраціями до поеми виступили Л. Гудіашвілі, Т. Абакелія, І. Тоїдзе, С. Кобуладзе. Л. Гудіашвілі створив ілюстрації, джерелом художнього рішення яких були середньовічні мініатюри до тої ж поеми. С. Кобуладзе, який в подальшому визначився як один з провідних грузинських радянських графіків, працюючи також як живописець та театральний художник, створив ілюстрації, що вражають героїчним пафосом. Джерелом натхнення для С. Кобуладзе було мистецтво Ренесансу. Славу книжкового графіка утвердили за ним ілюстрації до «Слова про Ігорів похід» та до трагедій Шекспіра. Від перерахованих ілюстрацій митця пізніше виконані композиції-заставки до грузинських казок відрізняються більш композиційним рішенням, легкістю рисунка. Індивідуальною манерою привертає увагу С. Маїсашвілі, автор серії мініатюр на побутові та інші теми. Його мініатюрні композиції являють своєрідну спробу пов’язати древні національні традиції з новими проблемами сучасної графіки.

В ілюстрації дитячої книги значне місце посідає творчість І. Габашвілі. Його роботи в цій галузі відрізняються тою виразністю узагальнених образів персонажів казок, яка відповідає психології дитячого сприйняття.

В період Великої Вітчизняної війни і в перші роки після її закінчення на перший план виступає бойова агітаційна тематика. Значне місце в мистецтві посідає плакат. Тема боротьби з ворогом, тема перемоги, патріотизму стає головною темою. Логічне звернення і до героїчного минулого, зображення його видатних особистостей.

Значними творами нього періоду є скульптурна група Т. Абакелія «Помстимось!», алегорична скульптура «Перемога» В. Топурідзе, монументальна група «Батьківщина кличе!» Ш. Мікатадзе. Скульптори Ш. Мікатадзе, С. Какабадзе, В. Топурідзе, К. Мерабішвілі та багато інших створюють монументи Володимиру Іллічу Леніну. Особливою одухотвореністю позначена скульптура Я. Ніколадзе «В. І. Ленін в епоху створення «Искры». У ці ж роки тим же скульптором був виконаний портрет грузинського поета XII століття Чахрухадзе, в якому постає виразний, узагальнений образ мислителя.

У середині 1950-х років в образотворчому мистецтві Грузії відчувається помітне піднесення. Нові творчі досягнення зумовлюються більш широко поставленими перед радянським мистецтвом завданнями. Поряд з майстрами старшого покоління в мистецтво приходить ціла плеяда молодих талановитих живописців, скульпторів, графіків.

Активно, з молодим завзяттям приступили вони до розв’язання нових проблем, в числі яких на перший план вийшли пошуки яскравих зображальних засобів. Живописні полотна сповнилися світла, засяяли яскравими, свіжими барвами. Сміливі композиційні рішення, вільна манера письма, загострені характеристики, що визначають тепер особливості творів мистецтва, були обумовлені більш глибоким розумінням реалізму, який відкрив значні можливості радянського мистецтва. Збагачення засобів художнього виразу йде і за рахунок освоєння національних художніх традицій. Одним з надихаючих джерел стає народна творчість. Мотиви народної творчості: кераміки, різьблення по каменю, художніх тканин зустрічаємо в роботах О. Ахвледіані, Н. Тамам-шевої, Б. Бердзенішвілі, Дж. Хуцішвілі.

З художників старшого покоління у всіх галузях образотворчого мистецтва плідно продовжують працювати І. Окропірідзе, з іменем якого пов’язаний розвиток ліричного жанру в скульптурі малих форм, О. Багдавадзе, твори якої позначені живописною майстерністю, Н. Метонідзе, Б. Білецька, М. Чернишков, який одним з перших звернувся до техніки ксилографії.

По-новому мальовниче зазвучали пейзажі О. Ахвледіані, більш пастозною, соковитою стала її манера письма. З іменем О. Ахвледіані в ці роки пов’язана творчість цілої групи художників, які виїжджають з нею на пленер для роботи над натурою (Н. Палавандішвілі, Н. Чиковані, Н. Гібрадзе, Е. Ан-дронікашвілі, А. Шалікашвілі та ін.).

Інтенсивно, з творчим піднесенням працюють А. Ділбарян, 3. Лежава, М. Метонідзе, М. Хвітія, Г. Кутателадзе, Р. Джаврішвілі, Л. Дзадзамідзе, Е. Каландадзе, Д. Хун-дадзе, Л. Баяхчієв. Яскравою індивідуальністю позначена творчість живописців Г. Геловані і 3. Ніжарадзе, що тяжіють до монументально-образних узагальнень. Поряд з монументальними, зі сміливими живописними ефектами творами, подібними до картини «Саджанці», 3. Ніжарадзе створює більш камерні, легко, прозоро написані невеличкі композиції («Продавець птахів»). Та в обох випадках його полотнам притаманний романтичний характер.

Монументальні живописні композиції створюють Г. Тотібадзе, К. Махарадзе. Легкістю, витонченістю композиції і рисунка позначені зарисовки міських сценок Д. Еріставі. Спостережливість і багата гама настрою відрізняє твори живописців і графіків — Ж. Медзмаріашвілі, Г. Чірінашвілі, Г. Нарманія, Н. Месхідзе, Д. Хахуташвілі та ін. Темпераментні й динамічні графічні композиції Р. Тархан-Моураві. Романтичні серії камерних пейзажних композицій, що передають своєрідність колоритних куточків гірських районів, виконані в живописі і графіці Т. Мірзашвілі та Н. Палавандішвілі. Тема індустріального пейзажу цікаве розв’язання знаходить у серії графічних аркушів Д. Нодіа. Першою премією на ювілейній республіканській виставці до 100-річчя від дня народження В. І. Леніна відзначений цикл ліногравюр «Гімн Жовтню», виконаний Дж. Лолуа. Велику художню культуру демонструють твори Д. Габашвілі, який працює в книжковій і станковій графіці. Продовжує роботу над оформленням книги Л. Григолія, що створив на цей час ряд графічних портретів. Цікаві скульптурні і графічні твори В. Оніані, який виступив у 1960-і роки і відразу ж звернув на себе увагу виразно стилізованими, монументально-декоративними композиціями.

Яскравою творчою індивідуальністю позначені скульптури Е. Ама-шукелі, М. Бердзенішвілі, Г. Очіаурі. Поряд з ними над пам’ятниками для різних міст республіки успішно працюють М. Мерабішвілі, Б. Цабадзе, Дж. Мікатадзе та ін.

У різних жанрах скульптури працюють Г. Гвініашвілі, П. Мзареулашвілі, Г. Мізандарі, Е. Какабадзе, Г. Каджая.

Більш широке розуміння реалізму вивільнило театрально-декораційне мистецтво від характерної для деяких постановок 1940-х років тенденції до натуралізму, від ототожнення живописних декорацій зі станковою картиною, збагатило засоби художньої суто театральної виразності. Мальовничі театрально-видовищні декорації створює О. Ахвледіані. Невичерпно ефектні варіації завіс, емоційне використання світла, бездоганний смак у вирішенні костюмів, стриманий і при цьому багатий колорит зумовили всесвітній успіх декорацій С. Вірсаладзе. Виразно строгі, інколи навіть суворі, узагальнені за формою декорації І. Сумбаташвілі, драматичне звучання яких підкреслюється барвистими плямами лаконічних деталей. Монументальні і парадні декорації П. Лапіашвілі. Сміливо, оригінально виступає нерозлучне тріо Самеулі (О. Кочакідзе, О. Словинський, Ю. Чікваїдзе).

Однаково вільно і виразно оперуючи веселими, нарядними аплікаціями, графічними рисунками в поєднанні з яскравим живописом, побудованими декораціями, Самеулі завжди знаходить необхідні форми як для легкої комедії, так і для трагічного пафосу драми чи трагедії. Строгі і лаконічно виразні декорації Г. Гунія, що вміє знайти необхідну характерну деталь, яка виразно, в різних аспектах обігрується по ходу дії. Цікаве оформлення вистав створюють О. Літанішвілі, М. Ма-лазонія. Як і раніше, плідно працює досвідчений майстер сцени Д. Тавадзе.

Важко охопити в короткому переліку весь репертуар та імена численної плеяди художників старшого і нового покоління, творчість яких активно розгорнулась з середини 1950-х років.

Та з 1960-х років чіткіше позначаються суттєві зрушення в образотворчому мистецтві Грузії. Ряди художників поповнюються притоком нових сил, яскравими обдарованнями молодшого покоління.

В усіх галузях образотворчого мистецтва ясно позначається тенденція до більш образних узагальнень, що зумовила вихід на перший план монументально-декоративного живопису. М. Ігнатов, Л. Цуцкірідзе, Р. Тордія створюють монументальні композиції, призначені прикрашати різноманітні інтер’єри. На численних варіаціях мозаїчного монтажу окремих образів, деталей або сценок будує свої монументальні композиції М. Ігнатов («Пісня про Грузію», «Піросмані»). Більш академічний характер носить розпис, призначений для університету, у виконанні Л. Цуцкірідзе. Умовно ритмічною побудовою відзначаються композиції Р. Тордія.

Сміливе звернення до символіки, до стилізації, до ефектів площинно-декоративної побудови композиції, підкореної певному ритму, розкриває багаті можливості для виразних образних, поетичних узагальнень.

Ті ж тенденції спостерігаються і в станковому живописі, який у цьому аспекті починає зближуватися з настінним розписом (роботи К. Махарадзе, Р. Тордія, 3. Ніжа-радзе, М. Ігнатова). Не випадкове захоплення у станковому живописі формами триптиха і поліптиха, що дозволяють узагальнений образ або окреме явище представити із супутними основним сценам «коментарями».

Особливе місце в історії грузинського мистецтва посідають створені в ці роки мозаїки 3. Церетелі. Вирішені зі сміливим розмахом, вони надають міським площам, паркам, інтер’єрам і фасадам будинків нарядну мальовничість, святковість.

Ті ж тенденції до образної виразності, відповідних епосі масштабних узагальнень визначили розвиток монументальної скульптури, яка також широко використовує тепер символіку і вільно оперує багатим арсеналом художніх засобів, що включають поряд з виразною пластичною розробкою форм графічний, стилізований рисунок, який разом із загальним ритмічним ладом композиції зумовлює декоративний ефект скульптури, що посилює її образну виразність (Е. Амашукелі «Мати-Грузія», «Вахтанг Горгасалі», пам’ятник Давиду Гурамішвілі, монумент в Марнеулі на честь 30-річчя Перемоги М. Бердзенішвілі та ін.).

У графіці особливий інтерес проявляється до ілюстрування творів народної поезії, казок (А. Бандзеладзе «Пісня про Арсена»), Цілий ряд художників бере участь в ілюструванні творів грузинського поета XIX століття Важа Пшавела, твори якого просякнуті романтикою гірської Грузії (Т. Кубанеїшвілі, Л. Цуцкірідзе, Г. Очіаурі, Л. Шенгелія та ін.). Народні пісні, танці, приказки знайшли вираз у серіях робіт Р. Тархан-Моураві, своєрідних за ритмічним композиційним ладом і виразною лаконічністю графічних образів.

У театрі цікаві і своєрідні декорації створює М. Ігнатов. Основний принцип оформлення — загальний з художнім рішенням монументальних панно на аналогічні теми (декорації до вистави «Мудрість вигадки» і розпис «Пісня про Грузію», декорації до вистави «Берікаоба» і розпис, що прикрашає фойє Будинку кіно). У театр приходять нові художники — А. Какабадзе, Т. Мурванідзе, С. Сумбаташвілі, Ір. Кіпшідзе, Т. Гейне, Ю. Гегешідзе, Т. Нінуа, У. Імерлішвілі, Г. Месхішвілі та ін.

Серед цього нового покоління художників Г. Месхішвілі, який працює у постійній співдружності з режисером Р. Стуруа, один з найбільш творчо активних художників театру, його оформлення постановок останнього десятиріччя відзначається багатоманіттям прийомів, а найголовніше — сміливим поєднанням живописних і графічних, пласких і об’ємних рішень, що дозволяє глибше розкрити ідейно-художні основи спектаклю. Широке визнання здобули твори сучасної грузинської чеканки, кераміки і гобелена, в досягненнях яких у поєднанні з суто сучасними підходами можна наочно побачити втілення спадкоємності традицій. Кераміка, чеканка і гобелен тепер постають не тільки у вигляді предметів ужитку — вони прикрашають стіни інтер'єрів і фасадів архітектурних споруд. Серед майстрів чеканки заслужене визнання здобули І. Очіаурі, Г. Габашвілі, К. Гурулі, Д. Кіпшідзе, А. Горгадзе, І. Коїава, а серед керамістів — 3. Майсурадзе, С. Сулханішвілі, А. Какабадзе, Р. Метревелі, Р. Іашвілі, Н. Кікнадзе, К. Кондашвілі, І. Гачечі-ладзе та ін. Декоративні тенденції в мистецтві рельєфу розвиваються в барельєфах Г. Мікадзе. Живописні полотна А. Вепхвадзе, Г. Агапішвілі, Г. Цхондія, М. То-ротадзе свідчать про особливе бачення світу, пластичне і колірне вирішення. Топким відчуттям колориту, невимушеністю відзначаються композиції А. Чагелішшлі. Разом з художньою емоційністю виразу почуття інтимності притаманні Г. Тоїдзе, М. Ахобадзе, А. Попіашвілі, Т. Хуцішвілі. В роботах останніх років вони навмисне відмовляються від зовнішньої енергії сюжету, поглиблюючи внутрішню виразність почуття і думки.

Особливу ефірність і чистоту ліній, пошук тонально-живописних якостей техніки внесли грузинські графіки Б. Бердзенішвілі, Ц. Тереладзе, Л. Шенгеліа-Абашідзе.

Художнього узагальнення монументальних форм досягає Д. Еріставі у своїх графічних аркушах. У серіях Г. Церетелі, 3. Дейсадзе один із способів поетизації, одухотворення світу природи — введення фантастичного. Живописність графічних плям у поєднанні із сіткою темних і світлих штрихів, розгониста розробка світлотіньових співвідношень зливається в їх композиціях в єдиний графічний образ.

Цікаві і різноманітні композиції молодих скульпторів. Щільна, нервова ліпка, хороше розуміння специфіки матеріалу допомагають Т. Кікалейшвілі, А. Монаселідзе, А. Мчедлішвілі, Р. Гачечіладзе, Р. Бухаїдзе розкрити психологічну сутність образу.

Мистецтво Радянської Грузії за 53 років своєї історії пройшло декілька етапів. Були і помилки, і гальмуючі його фактори. Та не не могло перешкодити в цілому стрімкому процесу його розвитку, що привів у 1970-ті роки до значних перемог, які є запорукою дальших досягнень грузинських радянських митців.

Н. Джанберідзе, Г. Алібегашвілі