Образотворче мистецтво у 16-17 ст.

У 16 ст. бурхливо розвивалося мистецтво скульптури, що було зумовлено поступом архітектури, оскільки скульптурні зображення застосовували для оздоблення архітектурних споруд. У скульптурних зображеннях втілювали ренесансні ідеї.

Так, львівські споруди Чорної кам’яниці, будинку Корнякта, каплиці Трьох Святителів, Успенської церкви тощо прикрашені скульптурними рельєфами та пишним різьбленням. Безцінні шедеври українського мистецтва - скульптурні різьблення львівських каплиць Боїмів та Кампіанів.

Набув поширення і скульптурний портрет. Він виконував роль надгробного пам’ятника. Надгробки замовляли, щоб уславити образ померлого, увічнити його для нащадків. Так, 1579 р. в Успенській церкві Києво-Печерської лаври було встановлено надгробок К. І. Острозького: одягнений у лицарський обладунок князь відпочивав на ложі (за ренесансними традиціями небіжчика нерідко зображували сплячим).

З другої половини 16 ст. починає розвиватися українське декоративне різьблення обрамлення ікон та їх ансамблів - іконостасів. Іконостаси, виготовлені з дерева, прикрашають різьбленими рослинними орнаментами.

Протягом 16 ст. розвивався іконопис -найпопулярніший і найпоширеніший вид живопису, в якому домінував ансамбль із декількох рядів ікон. Потужним осередком українського релігійного малярства до середини століття був Перемишль. Більшість українських ікон 16 ст. належить до спадщини малярів саме цього міста. Працював там і автор перших в історії українського мистецтва ікон з авторським підписом -Успіння Богородиці та Богородиця Одигітрія з пророками (1547) з церкви архангела Михаїла в Смільнику - Олексій Го-рошкович. Традиції перемишльської школи розвиваються в кількох провінційних осередках, серед яких виділяється самбірський, де працювали кілька митців на чолі з Федуском - автором ікони Благовіщення (1579) з церкви в Іваничах. Від другої чверті століття зросло значення львівського осередку.

Наприкінці 16 ст. з’являється світський портретний живопис, зразком якого є портрет польського короля Стефана Баторія (1576), який створив для львівської ратуші Войцех Стефановський. Проте з оригінальних пам’яток зберігся лише портрет сяноцького каштеляна і перемишльського старости Яна Гербурта. В пізніших копіях відомі портрети членів родини князів Острозьких.

На 16 ст. припадає злет книжкового малярства. В оздобленні книжок побільшало ренесансних рис. Почали з’являтися також поодинокі деталі, вихоплені з реального життя. Яскравим взірцем використання майстрами орнаментальних мотивів європейського Відродження є мініатюри Пересопницького євангелія.

Появу книжкової гравюри пов’язують з діяльністю Івана Федорова. Першими гравюрами його видань були фронтиспис з євангелістом Лукою та авторська друкарська марка у Львівському «Апостолі». За того періоду графічні зображення були невеликими - здебільшого заставки, ініціали та кінцівки, в яких використовували орнаментальні мотиви.

Перша половина 17 ст. - важливий етап розвитку різних видів мистецтва в Україні. Яскраві національні риси втілено, зокрема, в різьбленому обрамленні ікон та іконостасів. Створення останніх вимагало великого таланту й неабиякої мистецької підготовки, адже в них поєднувалися живопис, архітектура й декоративне різьблення.

 Справжньою перлиною українського мистецтва є іконостас ІГятницької церкви, створений львівськими митцями в першій половині 17 ст. До шедеврів українського мистецтва належить іконостас Успенської церкви у Львові. Ікони для нього малювали видатні львівські художники Федір Сенькович та Микола Петрахнович.

Від першої половини 17 ст. збереглися оригінальні зразки київської школи релігійного малярства. Найвизначнішою її пам’яткою є ікона Святий Миколай з київської церкви св. Миколая Набережного.

Активно розвивався портретний живопис. Щоправда, до нашого часу збереглися лише поодинокі оригінальні зразки. Портрет був популярним серед вищих верств суспільства. У замках складалися цілі галереї. Так, галерея замку в Заславі на 1622 р. налічувала майже сто полотен. Про особливості живопису тієї доби свідчить портрет руського воєводи Яна Даниловича з Жовківського замку Рідкісною пам’яткою є портрет Криштофа Збаразького, на якому князя зображено на повний зріст.

 Портретні галереї облаштовували і в замках Волині, проте вони майже не збереглися. Один з найкращих українських портретів першої половини 17 ст. - «Невідомий у червоній шубі». Інші світські жанри розвивалися мало й відомі лише з поодиноких фактів та пам’яток. Так, свідченням розвитку історичного малярства є символічна композиція «Рокош під Сандомиром», про батальне малярство свідчить «Битва під Клушино» з костьолу в Жовкві.

Розвиток гравюри пов’язаний з виникненням осередку друкарства в Києві. «Анфологіон» 1619 р. став першою багато-ілюстрованою українською книгою - 29 ілюстрацій з 26 дощок. З-поміж тогочасних українських гравюр окремі присвячено світським сюжетам. Перші такі гравюри було вміщено як ілюстрації до «Віршів на жалісний потреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного...». Вони мають особливо важливе значення як історичні джерела, адже присвячені подіям з історії українського козацтва.

Збереглися свідчення про одного з тогочасних граверів - Іллю, який спершу працював у Львові, а згодом на запрошення митрополита Петра Могили переїхав до Києва. Це був майстер, який не втратив зв’язків із народними декоративними традиціями. Найкращі роботи майстра Іллі - гравюри до «Требника» Петра Могили та до «Києво-Печерського патерика» 1661 р..