Василь Касіян |
|
Постать Касіяна збуджує значний інтерес, як артиста наскрізь сучасного, що зложився і виховався в бурхливі часи світової війни і революції, що пережив і на власній шкірі відчув ціле лихоліття і жах війни, спочатку 18-тирічним вояком в окопах, а з 1918 року в італійському полоні. В 1920 р. добився до Праги, тут склав конкурсовий іспит до Академії Мистецтв, а вже за кілька років усиленої праці примусив вибагливу й вередливу, європейську мистецьку критику дати високу оцінку своїм працям.
"Модернізм" нашого графіка виявляється не тільки у формі але і в ідеологічному відношенні. Улюблений його сюжет — селянське й робітниче життя у всіх виявах і формах, від сентиментально трактованого пастуха до жахливих і пригнічуючих сцен бідолашного і голодного життя.
Здавалось би, теми відомі, засоби практиковані, але разом з тим ці твори говорять до вас новою мовою, — мовою лаконічною, стриманою, дисциплінованою, але безмірно виразною і сильною, що викликає не тільки праздне "зацікавлення", але всевладно змушує вас пізнавати і оцінювати дійсність під новим кутом погляду, з іншого як дотепер становища.
Тому то праці Касіяна не мають тої специфічної "літературщини", як приміром "картини" колишніх "передвижників", де було стільки театральності, де все було фальшиве і наскрізь штучно викликане. Але і нові малярі та графіки, що вийшли з російського оточення, а які з примусу або задля "моди" беруться змальовувати "робітничо-селянське" життя — не позбулися того старого "перед-виженського" духа. У таких артистів робітник мусить бути нарисований обов'язково з молотом в руках на тлі фабричних димів та ще і з "восходящим" сонцем.
Всі ці "атрибути" для Касіяна зайві, непотрібні для нього навіть „назви" праць. Про робітника і селянина він знає не з літератури і оповідань але з власного життя і власних спостережень. Сам по походженню з бідної селянської і почасти ремісничої родини галицького сільського закутка (с. Микулинці під Снятином) — артист знає і розуміє дещо більше, ніж сторонній собі спостерігач. Для нього "біда" і "недоля" це не теми для спекулятивної ідеології — це є дійсне реальне життя — не підбарвлене і не згущене "чорною фарбою". Беручи теми зі звичайного буденного життя, артист, одначе, не змальовує його в індивідуальній різноманітності, навпаки, він з тисячі окремих спостережень, на підставі різноманітних моментів дійсносте, конструує, організує цілість у вигаданій, своєрідній композиції. Він належить до тих артистів, що не рабські наслідують природу, лише з богатьох індивідуальних особливостях творять один закінчений і усталений тип людини. Ця типізація обличчя, ця монументальна, вічна форма, що найкраще відбиває характер і стиль доби, є в своїх засобах сильніша від всяких способів підкреслювання індивідуальних обрисів обличчя, що завжди мають випадковий і несталий характер.
Нахил до монументальної, стилістичної форми і уміння творити цю форму, є типові для українських майстрів і це говорить про сильну, давню візантійсько-українську школу і традиції народного мистецтва.
Нарешті ця форма як найкраще відповідає графіці, де технічні способи виконання і самий матеріал (дерево, метал) примушують уникати зайвих подробиць і давати більш загальні, схематичні але і більш прецізні обриси і штріхи.
В своїх працях Касіян завжди звертає увагу на матеріал і графічні способи виконання, — ніколи не насилує їх але, навпаки, старається видобути від матеріалу максимум того, що може дати даний матеріал, примінюючи різну графічну манеру відповідно до техніки виконання ритини, офорта, меццотінто, сухої голки, кольорової літографії і т. ін.
В ритині, що змальовує групу молодих, але знуджених працею, хлопців, — з яких троє задрімали тяжким сном, а лише один віддався своїм невеселим думам, — вміло використане темне, абстрактне тло і глибокі, сильні контрасти світлотіні.
Дуже різноманітні по формі й змісту дереворити, яких у артиста є вже велика збірка. Інтересна своєю різноманітністю в типах облич група робітників, на передньому плані котрих, бачимо жінку з дітьми. Ще більше цінна серія ілюстрацій до оповідань Стефаника (має вийти окремий альбомом).
Хочеться також звернути увагу на виняткову композицію, що до сили виразу, двох робітників на земляних працях (варіант одного робітника див. в ілюстраціях). Один з них на хвилину відірвався від праці і зложив руки над рискалем, але в його обличчю нема ні спочинку ні спокою — це є жах відпочинку, жах людини, що поза чорного тяжкою працею не знає нічого, що згубила вже всякі інтимно-індивідуальні особливості, що не знає интеллектуального життя...
Серед інших творів артиста є ще група графічних праць іділістичного підкладу з відтінком етнографізму, переважно з сільського побуту (дереворити і суха голка) але і в них проривається драматична нотка.
Залишається ще сказати про портрети Касіяна. Це не є ті "портрети", яких звичайно вимагає обивательщина від артиста-маляра. У нашого артиста портрети завжди трохи стилізовані, в них знов таки є типи людей позбавлені інтимно-випадкових рис: в портреті поета. Тичини, виконанім в експресіоністичнім дусі, бачимо людину хвилевого захоплення але повну життя і віри в будуче; портрет Франка з ліричним підкладом; портрет М. Драгоманова в якому особливе значіння мають очі — вони колючі, ніби, переходять через цілу вашу істоту... Але не шукайте в них так званої "портретової схожости"! Та може ця преславута портретовість непотрібна в творах сучасних артистів. В той час коли ми маємо фотографію і кіно, хіба може бути більша портретовість і схожість від фотографічної?
Розуміється, хто в мистецтві звик шукати лише так званої "естетики", "гармонії" і "краси", хто звик до гучних фраз, урочистих промов, хто любить портрети прекрасних "елєгантних дам", або вишневі садочки та блакитне небо — тому Трафіки Касіяна можуть не дати особливої "насолоди", але хто хоче бачити життя таким, яким воно є, часами в найстрашніших проявах, без фальщі і штучної декоративної прикраси, хто хоче пізнати характер і стиль доби, хто цінить творчість, а не фотографічне і кінематографічне наслідування природи, — тому праці Василя Касіяна мусять сказати щось нове, незнане і сильне.
В. Січинський (Прага)
|
