Майстер офорту

Чудовий портретист та ілюстратор, видатний майстер офорту, Сара Шор належить до числа тих художників, яким радянська графіка зобов’язана своїм теперішнім розквітом. Роки юності і навчання Сари Марківни Шор минули на Україні.

Вона народилася в 1897 році в м. Дубно, в сім’ї дрібного службовця. Пристрасть до малювання виявилася у неї ще в ранньому дитинстві. Коштів на навчання не було. Старий художник М. А. Рудченко, який викладав у місцевій гімназії, зацікавився малюнками С. Шор, безплатно підготовив її до Київського художнього училища.

Малюнки 14-річної дівчини були такі своєрідні і свіжі, що вона була прийнята в головний клас без зкзамену. "Звикнувши малювати живих людей, — розповідає С. М. Шор, — яз труднощами малювала гіпс; мене примушували це робити довше звичайного, але все ж не навчили малювати... врятовував живопис, яким я лише в школі почала займатися ... Добре пішла робота, коли я визволилась від гіпсу. В натурному класі багато вільніше. Викладач Дядченко, сам непоганий художник, не заважав учням і цінив у малюнку вираз форми простими засобами. Федір Кричевський, молодий тоді художник, умів прищепити любов до свіжого перламутрового тону тіла. Він дуже красиво ставив модель. Ці роки навчання минули в великих злиднях, напруженій боротьбі за існування, але молодість і мрії про велике мистецтво скрашали все".

В ці і наступні роки С. Шор немало працювала над живописними портретами.

За рекомендацією Київського художнього училища, С. М. Шор вдалося в 1915 р. вступити до Академії мистецтв, що тоді було нелегко через обмеження для євреїв. Навчання в Академії обірвалося в 1917 році через поїздку на Кавказ, звідки С. Шор з великими труднощами повернулася на Україну в кінці 1918 року. Спочатку вона викладала малювання в гімназії містечка Ходорків, потім перебралась до Києва. Тут вона працювала в студії театру Соловцова, оформила кілька вистав.

Перша її графічна робота — ілюстрації до оповідання В. Г. Короленка "В дурном обществе" була виконана в 1922 р. для українського Держвидаву. В 1923 р. вона оселилася в Москві.

А. І. Кравченко звернув увагу на роботу С. Шор і показав їй основні прийоми офорту, яким вона відразу захопилася. Перші цікаві офорти були виконані нею в 1925 р. після поїздок у Середню Азію. Природа, архітектура, люди цієї країни справили на неї сильне враження. В той час С. Шор тяжіла переважно до експресивності образу.

Малюнок середньоазіатських аркушів досить лаконічний, з деталей намічені лише найістотніші, які визначають основний характер (офорти: "Чайхана", "Самаркандський базар", "Старик-узбек" та ін.).

Характерні риси обдаровання С. Шор ясно позначилися вже на цих ранніх роботах: уміння виділити головне і найвиразніше, гармонійно вписати зображення в площину листа, тобто композиторська майстерність, графічна культура. Техніку сухої голки, яка вимагає вправності ока і впевненої руки, С. Шор засвоїла швидко.

Відмінно володіючи малюнком, художниця виконує офорти у вільній живописній манері, уникаючи методичного скучного моделювання, як у роботах академістів, а також і специфічної графічності, культивування викінченого контуру, характерних для "Мира искусства" і школи В. Фаворського, хоча С. Шор не нехтує красою лінії. Ці вільні прийоми для неї були насамперед засобом виразу емоцій творчого поривання. Вони зумовлені настільки ж її попередньою роботою живописця, як і її художнім темпераментом. В легкості і напруженості штриха, у сміло покладених і густих тінях виражене імпульсивне, динамічне сприймання дійсності. І в цих офортних роботах завжди відчувається трепет життя, жива гра емоцій.

Тяжіння до лаконічної експресивності приводило С. Шор спочатку до певної умовності у трактуванні образу, до значного спрощення і узагальнення форми, характерних і для деяких її пізніших ілюстрацій.

Проте, вже на самому початку її діяльності як офортиста намітилася і справжня реалістична лінія розвитку. Основна риса перших її офортних портретів — внутрішня правдивість образу, яка говорить про гострий інтерес до душевного життя людини. Правда, деякі з них (портрет учасника Парижської Комуни П. Сажина, портрет Фелікса Кона), зроблені в узагальненій імпресіоністичній манері, не дають ще цільного уявлення про людину; вони побудовані на дуже жвавій, але миттєвій, скороминучій грі емоцій. Психологічно більш поглиблений, сильніше пророблений щодо чіткості форми портрет батька (1928 р.) дає спокійний і гармонійний образ, перейнятий інтимними почуттями.

Портрет В. І. Леніна (1932 р.), взятий на фоні тракторів та електропроводів, являє в творчості С. Шор початок нового етапу. Характерний, насамперед, зв’язок із сучасністю, оволодіння радянською тематикою, — мотив індустріалізації надає цьому аркушеві тематичної змістовності, деякої монументальності. В ньому відчувається близькість до розв'язання образу Леніна у великих офортах Нивинського. З цим зв'язаний і самий розмір офорту. Великі аркуші вимагають особливої майстерності малюнка і композиції, бо вони .числяться як окраса стіни, цілого інтер'єра, набирають функції станкової картини.

Силами кількох радянських графіків (А. Кравченко, С. Шор, І, Нивинський) створений по суті новий тип гравюри — стінний офорт, розрахований на розгляд здалека. Вже не для папок приватної колеції призначаються ці стінні офорти, насичені сучасною тематикою, а для залів громадських будинків, для широкого кола глядачів.

З цими новими завданнями зв'язане також введення кольору в офорт. Правда, перші досліди такого роду у С. Шор носили камерний характер: трохи витончено накреслених, пишних за розцвіткою книжних знаків (вони були удостоєні першої премії на міжнародному конкурсі в Лос-Анжелосі в 1929 році).

Пізніше С. Шор почала пристосовувати колір уже для посилення виразності стінних офортів. Кольоровим лаконізмом локально взяті, яскраві сполучення синього й червоного відзначається її "Ликбез" (1931 р.) з характерними типами азербайджанських жінок. "Швейна фабрика" (1933 р.) складніша, поліфонічна за кольоровим розв'язанням, багатша переходовими відтінками. Удосконалюючи техніку кольорового офорту (до трьох дощок, друкованих у шість фарб), С. Шор створила в останні роки кілька поліхромних,артистично виконаних офортів (букети квітів та ін.). Ці речі вже нічим не нагадують розмальований рисунок; колір відограє в них головну роль форми предметів визначаються через відношення фарб, передається атмосфера і, таким чином, ці аркуші наближаються до справжніх живописних творів, виконаних аквареллю або темперою. Кольорові офорти С. Шор мають немале значення для радянської графіки і, звичайно, не тільки щодо цікавих технічних нововведень.

В її творчому шляху велику роль відограла робота на виробничі теми. Зближення з світом труда, з людьми, що борються за індустріальну міць СРСР, дало художникові сильні імпульси для успішної роботи.

Працюючи в Донбасі в 1936 році, С. Шор у противагу іншим художникам, що зображали головним чином обстановку праці, виробничі процеси, індустріальні пейзажі, де фігури робітників були стафажем, зацікавилася, насамперед, самими учасниками виробництва, прагнула відбити обличчя нових людей, їх душевний строй. "В домнах, в цехах металургічного заводу ім. Сталіна (м. Сталіно), цілі дні я працювала з великою впертістю. Я писала чудових робітниць, таких простих і характерних, з допитливими, розумними очима, сповнених величезною потенціальною силою і радістю праці... День у день відвойовувала я від натури і матеріалу ті образи, які переповнювали мене болісною радістю справжньої творчості. Я ніколи досі так не працювала і в цій роботі знайшла себе".

І дійсно, ці портретні акварелі з серії "відходячі і нові кваліфікації Донбаса", за силою виразності, за своєю природністю, життєвістю і живописними якостями відносяться до числа кращого, що створила С. Шор. Це портрети, де відбита неповторна індивідуальність людини, але є в них і типове: показана епоха, показана роль цих людей на виробництві, їх енергія й інтелектуальні зусилля. І ці роботи нагадують фрагменти якоїсь незавершеної поеми про індустріальну працю, бо ці люди показані в дії, у взаємовідносинах одного з одним. Такими ж цінними якостями характеризується серія акварелей "Метробудівці" та портрет Паші Ковардак.

Всі ці роки С. Шор багато працювала по книжковій графіці. Ілюструючи речі авторів найрізноманітніших епох і літературних шкіл, вона вміла знайти для кожної книги підхожий стиль виконання. Це позначилось і на самій різноманітності техніки (штриховий рисунок, заливка тушшю та ін.). Вона одною з перших почала застосовувати в ілюстраціях офортну техніку (суха голка), створюючи аркуші великого формату, що виконані в широкій манері і наближаються до типу стінного офорту.

В ілюстраціях С. Шор помітне серйозне проникнення в смисл літературного твору. Цим і визначається прийом оформлення книги. Наприклад, ілюструючи "Пацетії" Браччоліні — ці коротенькі, ущіпливі анекдоти — С. Шор не дотримується тексту окремого оповідання, але в своїх заставках і кінцівках дає узагальнене уявлення про побут середньовіччя, про легковажні нрави церковників, малює типи ханжів, простаків. Такий підхід цілком виправдується самим текстом, де дійові особи дані імпресіоністично, як представники суспільної верстви або уособлення якого-небудь пороку. В легкій артистичній манері контурного рисунка виконані ілюстрації до цих легковажних новелет.

Зовсім інакше підійшла С. Шор до класиків російської літератури, які займають головне місце в її ілюстраційній роботі. Основним завданням тут є показ чітко окреслених індивідуальностей, їх характеру. Герої Гончарова або Достоєвського в ілюстраціях С. Шор постають, насамперед, як виразні уявні портрети.

Обломов показаний в різному віці, починаючи з дитинства. Але у всіх аркушах його основний характер — його слабість, безтурботність і мрійність — показаний дуже чітко, — характер виявляється і в рисах обличчя, і в позі та жесті. Драматичні або комічні ситуації С. Шор змальовує з гострим лаконізмом. Часом вона доповнює текст, але не через побутові та обстановочні деталі, а через підкреслену експресію людських образів малює вона саме соціальне середовище. Та в її "Обломові", особливо в аркушах "Сон в Обломовці" (чимсь співзвучному "Країні лінивців ледарів" П. Брейгеля) або в "Вечері в Обломовці" прекрасно передана косність, застій глушини. В цих офортах неважко підмітити викривальні, сатиричні риси, які іноді переходять у гротескну гіперболізацію, але все ж далекі від карикатурності.

В ілюстраціях Достоєвського ("Неточка Незванова", "Біси") драматизм ситуацій, жести і міміка досягають великого напруження; малюнок і світлотінь енергійні, експресивні.

Треба відмітити, що персонажі ілюстрацій С. Шор завжди подані в психологічній взаємодії, яка виражена в їх композиційному і просторовому зв'язку, що в кожній сцені виділено головне, чітко показані переживання героїв. Особливо вдалими щодо цього є "Пир во время чумьі" Пушкіна; могутня фігура Вальсингама, пристрасний, романтичний жест знаходить опору в сильному світловому контрасті, в насичених чорних тінях і скупо показаному, але дуже виразному нічному пейзажі.

Серед вдалих ілюстраційних робіт С. Шор треба відмітити також "Казки і легенди" М. Горького і "Дитинство" Валлеса, "Степ" В. Короленка.

Ілюстрації С. Шор виділяються не тільки експресивністю, психологічною насиченістю, вмілим розгортанням дії, що говорять про силу уяви, але також своєрідністю композицій, ритмічним розподілом на площині аркуша темних і освітлених мас і правильним розумінням простору. Ці речі не надумані, а глибоко відчуті. Художник ніби перевтілюється в своїх героїв, переживаючи разом з ними події роману. Вони зроблені схвильованою і тому не завжди твердою рукою. Тому в деяких ілюстраціях зустрічаються неправильності малюнка, які ледве чи можна виявити в інших її роботах.

Портретне мистецтво С. Шор за останні роки значно зміцніло. Завдання, які вона собі ставить набрали визначнішого і поглибленішого характеру. Передати перше враження у всій його свіжості і гостроті, звичайно, дуже привабливе завдання для портретиста. Деякі роботи С. Шор ("Портрет сестри" та ін.), сповнені життя і руху, наближаються до імпресіоністичного портрета, де гра світла і манера письма створюють деяку невизначеність форми. Такі портрети, чарівні за своєю безпосередністю і жвавістю, прекрасно передають миттєві, скороминучі переживання портретованого.

В них яскраво виражений і темперамент самого художника. Проте, вдумливий портретист, який старається проникнути в глибші шари людської психіки, може іноді пожертвувати цією зовнішньою жвавістю зображення. Для того, щоб створити цільний образ, що малює життєвий шлях портретованого, художник може прийти до строгішого стилю. Це і трапилося з Сарою Шор, коли вона приступила до перших аркушів в задуманої нею серії офортних портретів — "Мої сучасники", — зображення радянських людей, які про-явили себе по-творчому на різних ділянках. "Епоху, — говорить С. Шор, — як мені здається, найкраще можна пізнати по портретах її людей. Мені найбільше хочеться в своїх роботах вловити риси своєї епохи, нової, яскравої, напруженої і радісної".

Це серйозне завдання підказало С. Шор складніші композиційні розв’язання. Щоб підкреслити значність людини, вона відокремлює її від фону, в той час, як в попередніх портретах, пронизаних динамікою, в загальному русі світлих і затінених мас, фон відіграє таку ж роль, як і саме зображення. Тому вирішальне значення набирає тепер для неї лінія, яка чітко характеризує загальний силует голови, взятої крупним планом, і пластичний зв'язок об'ємів. Такими засобами С. Шор надала сталості, імпозантності обличчю відомого художника-гравера І. Павлова, внесла в портрет елементи монументальності.

В іконографії Й. В. Сталіна офорт С. Шор "Молодий Сталін" займає, на мій погляд, почесне місце.

Знімок, зроблений в царській тюрмі, художникові вдалося перетворити в цілий образ, що запам’ятовується. Ця річ, зроблена з справжнім натхненням, являє собою синтетичний портрет-біографію великої людини.

Тонко охарактеризоване тодішнє обличчя Й. В. Сталіна, але разом з тим накреслений його життєвий шлях: на цьому юному, вольовому і глибокодумному обличчі, сповненому непохитної віри, оптимізму, ніби лежить відблиск великого майбутнього.

Не малу цінність являє і робота С. Шор для виставки "Історія ВКП(б)" — "Сталін у Леніна в Кракові" — офорт небувало великого розміру, багатий світлотіньовими відтінками і міцний за формою. Ці останні роботи С. Шор говорять не тільки про зрілість графічної майстерності, але й про проникливе тлумачення образів, які хвилюють художника.

А. Ромм. 1941 р.