Микола Коляда. Частина перша. |
|
В особі Коляди радянське музичне мистецтво України втратило одного з своїх найталановитіших представників. На жаль, зараз ми маємо ще дуже обмежені відомості про життя і творчість Коляди. Перед українськими музикознавцями стоїть завдання — пильно і сумлінно зібрати весь матеріал про цього виключно обдарованого музиканта.
М. Т. Коляда народився 4 квітня 1907 року в селі Березівці Прилуцької волості на Полтавщині.
Батьки Миколи Коляди — селяни-бідняки. Батько його Терентій Коляда все життя був батраком великого місцевого поміщика і кіннозаводчика Триханівського. Там же в робітничому бараку садиби Триханівського він і жив.
Терентій Коляда належав до тієї передової частини селянської бідноти, яка в роки Жовтневої революції із зброєю в руках виступала проти своїх гнобителів. У своєму селі Терентій Коляда був організатором комнезаму. Коли в роки громадянської війни село опинилося в руках петлюрівських бандитів, Терентія заарештували, йому загрожував розстріл, і тільки завдяки допомозі сільських друзів він урятувався від лютої розправи. Року 1919 Терентій Коляда вступив добровольцем до Червоної армії і був убитий в боях на Південному фронті.
Мати Миколи Коляди народилася під Москвою в селі Дубровках. Батьки її були кустарі-іконописці. У 1906 році вона познайомилася в Дубровках з Терентієм Колядою, який приїжджав туди з дорученням Триханівського, і поїхала разом з ним на Україну. Після смерті чоловіка вона залишилася одна з чотирма синами. Старшим із них був Микола, якому тоді було дванадцять років.
Музичні здібності Микола успадкував від батька. Батько його і дід відомі були на селі як великі любителі і знавці співів. Вечорами на вулиці вони завжди були заспівачами, коли молодь збиралася співати пісні. Крім того, обидва вони трохи грали на скрипці. Батько навчив Миколу співати й грати на скрипці.
У панських горницях маєтку Триханівського стояв рояль, на якому поміщик дозволяв іноді грати маленькому Колі, що вславився на селі своїми музичними здібностями. Хлопчик швидко і точно підбирав за слухом знайомі йому мелодії українських народних пісень. В роки революції, коли маєток пана Триханівського разом з землею перейшов у власність селян, з панської вітальні рояль було перенесено до селянського клубу. Тут ним безроздільно заволодів Микола. Цілі дні він проводив, замкнувшись в клубі, біля рояля. До цього періоду, як розказує мати, належать його перші спроби імпровізації.
У своєму рідному селі Миколу Коляду вважали кращим музикантом. Молодь, яка влаштовувала в селянському клубі вечірки, різні свята, завжди запрошувала Колю пограти на роялі або на скрипці. Сім’я Коляди в той час жила настільки бідно, що на всіх чотирьох синів була лише одна пара чобіт. І, як згадують, бували випадки, коли молоді товариші, що запрошували Миколу пограти на вечірках, позичали йому чоботи, бо Миколі ні в чому було вийти з дому.
Тринадцяти років М. Коляда вступив до комсомолу. В осередку він був наймолодшим комсомольцем. Товариші, які пам’ятають Миколу в ті роки, згадують, що, не зважаючи на свою молодість, він був одним з найактивніших і найпередовіших комсомольців, які з честю виконували складні завдання комсомольської роботи на селі в той час.
Грамоті М. Коляда навчився в сільській школі. "Учився завжди на п’ятірках", — оповідає мати. Це був хлопчик з невтомною жагою знання. Мати згадує: "І ще що в нього було, — це пристрасть до читання". У великій пригоді йому стала бібліотека пана Триханівського, яку забрали до селянського клубу. Щодо розвитку його музичних здібностей, то ще шести років він намагався складати музику. Мати розказує: "Ось він бачив картину "Іван царевич"; після цього Микола грає і говорить — "Слухайте — це ліс шумить, а це вовк скаче".
У школі великий вплив на музичний розвиток Миколи зробив учитель Лисенко, організатор і член партійного осередку села Березівки. В роки громадянської війни Лисенко загинув у боротьбі з петлюрівським бандитським охвістям. Лисенка на селі пам’ятають як великого любителя співів, збирача народних пісень і організатора сільських хорів. У шкільному хорі Микола був найздібнішим співаком. Часом він заміняв Лисенка, диригуючи замість нього. Учитель Лисенко не міг не звернути уваги на виключні музичні здібності Коляди і, випускаючи свого любимого учня з школи, щиро радив йому обрати музику своєю спеціальністю.
Проте, мати Коляди спочатку скептично і навіть з деякою непевністю поставилася до бажання Миколи їхати до міста вчитися музиці. Вона розказує з цього приводу такі подробиці: "Я ніколи не хотіла, щоб він учився музиці і наполягала на тому, щоб Коля поїхав до Полтави вчитися в технікумі. До Полтави він поїхав, склав там іспит і мав повернутись додому, але в нього не було на дорогу грошей їдучи додому на буфері вагона, Микола покалічив собі ногу і не міг повернутися до Полтави, залишився в селі.
У наступному році комсомольський осередок звернув увагу на здібності Миколи й відрядив його до Ромен. На Миколі була полотняна сорочка, він був босий і три дні майже нічого не їв. Коли він добився до професора, той подумав, що хлопець п’яний. Микола заплакав і сказав, що він три дні нічого не їв. Професор дав йому їсти, а потім спробував його музичні здібності і сказав, що треба неодмінно вчитися музиці".
У серпні 1923 року Микола Коляда поїхав до Харкова для вступу в музичний заклад. Музичних знань у нього, звичайно, ніяких не було. Він тільки трохи знав нотну грамоту, яку викладав йому в школі учитель Лисенко. Однак, завдяки виключним музичним даним, Коляду прийняли на підготовчий відділ Музичного інституту.
Спочатку Коляда навчався під керівництвом професора І. І. Чернова. Це був представник академічної музичної школи і до визначення музичних даних своїх учнів підходив трохи вузько, спираючись на традиційні критерії. Коляда, з його цілком своєрідним музичним смаком, з його тяжінням до ладовості, зумовленим широким знанням і любов’ю до народних пісень, зробив на Чернова враження не дуже здібної людини; і Чернов, після першого року навчання з Колядою, дав про нього надзвичайно суху й негативну характеристику.
Честь відкриття таланту Коляди випала на долю професора С. С. Богатирьова. Під його керівництвом Коляда почав швидко й інтенсивно рости. С. С. Богатирьов одразу ж зрозумів, що деяка непокірливість його учня, деякий опір традиційним музичним формам, несприйняття їх заховують у собі джерело своєрідної музичної обдарованості, риси якої почали одразу ж виявлятися у перших боязких творчих спробах Коляди. С. С. Богатирьов, керуючи навчанням Коляди, не тільки не затискував свого учня в установлені музичні канони, а, навпаки, всіма способами сприяв розвитку його оригінального обдаровання.
У рукописах і чорнових зшитках Коляди ми знаходимо його учнівські хорали, гармонічні задачі, виконані ним у той період, і навіть в цих учнівських роботах уже помітна деяка своєрідність його музичного мислення.
Загальний музичний розвиток Коляди в перші роки учби був, звичайно, низький. Це примушувало його вчитися, працювати над собою з винятковою настирливістю. Цілі дні, а іноді й ночі він просиджував за роялем, за книгою. Товариші, що жили з Колядою у студентському гуртожитку, розказують про його виняткову настирливість і посидючість. Від рояля його не можна було відірвати. З надзвичайною жагою він вбирав у себе музичні знання, з винятковою допитливістю намагався проникнути в складний, невідомий і одночасно прекрасний і привабливий світ звуків. У цьому світі все для нього було нове.
Кожне нове відкрите ним музичне явище, чи то яскравий музичний образ із класичних партитур, чи то незвичайні гармонічні барви, створені в процесі імпровізаційних шукань, надовго приковували його увагу. Він годинами заглиблювався в свою знахідку, повторював її багато разів, шукав шляхів її дальшого природного розвитку, дальших можливих сполучень. Улюблені музичні п’єси Коляда одразу виучував напам’ять, грав їх кожного дня, а часом і кілька разів на день. Коли вивчена п’єса втрачала для нього красу новини, її місце заступала нова, завжди складніша і глибша.
Перші більш-менш закінчені твори, звичайно, ще дуже слабкі, учнівські, недосконалі, належать, очевидно, до 1924 року. В архіві Коляди є ряд дрібних творів, датованих 1924 роком. Це дві-три народних пісні, кілька дрібних фортепіанних п’єс, два-три романси.
Уже в цих дуже скромних, невибагливих творах ми натрапляємо елементи своєрідного музичного стилю Коляди. Для ранніх дрібних п’єс Коляди, як пізніше для більшої частини достиглих його творів, типовими є народно-пісенні інтонації, тяжіння до квінтових і особливо квартових співставлень та ряд інших рис.
У початкуючих композиторів помітне догматичне, некритичне ставлення до формальних вимог теорії. Це виявляється у деякому формалізмі, в пануванні музичного матеріалу над автором. У Коляди в перших же його п’єсах маємо певні творчі задуми, при чому тематика його творів ясно говорить про ідейне спрямовання автора.
Народні мотиви в його творах цілком ясно виявилися уже в той час, коли Коляда тільки почав опановувати мистецтво композитора. Це видно з його п’єси, що зветься "Із бандури".
Коли взяти до уваги, що перші його п’єси написані юнаком, який недавно приїхав із села і ледве рік вчився в музичній школі, становиться цілком очевидним, що в даному випадку ми маємо справу з дуже значним музично-творчим обдарованням.
Зовнішній вигляд Коляди можна було б дуже скупо охарактеризувати такими рисами: кремезний, широкоплечий хлопець, велика кругла голова, прикрашена вінком кучерявого волосся, широке, вилицювате лице, невеликий, трохи кирпатий ніс, живі, гострі сірі очі, великий випуклий відкритий лоб з помітними гульками над бровами. Одягнений був Коляда по-студентському скромно: біла сорочка на випуск, захисного кольору штани, обмотки, чорні черевики.
На перший погляд Коляда справляв враження людини мовчазної і трохи замкненої. Однак, ці риси не були йому властиві. Справді ж, це була дуже товариська, чуйна людина.
Моя перша зустріч відбулася при таких обставинах : Коляда сидів за інструментом, щось награвав; як з’ясувалося далі, він розповідав своєму знайомому музикантові Житомирському, що дисонуюче сполучення сприймається ним в тональності соль-мінор, як тонічний консонанс. Бажаючи підтвердити це практичним прикладом, Коляда заграв якусь свою нову п’єсу, де згаданий акорд переважав у коді. І справді, це трохи різкувате сполучення в п’єсі Коляди було надзвичайно характерним, переконливим і звучало виключно свіжо.
Грав Коляда прекрасно, хоч технічні його можливості в галузі фортепіано були незначні. Він умів примусити інструмент говорити й співати. Досягав він цього своїм надзвичайно м’яким, барвистим туше і досконалим володінням педалями.
Року 1925 Коляда захоплювався представниками "Могучей кучки" (Бородіним, Мусоргським і Римським-Корсаковим). Це захоплення в основі своїй заховувало глибокий зв’язок музичного стилю Коляди з народно-пісенною творчістю. У великих основоположників російської музичної школи, Коляда знаходив підтвердження своїм музичним ідеям, які вабили його до народної пісні. Пізніше він не раз говорив, що в Римського-Корсакова, Бородіна і Мусоргського він учився черпати з народної пісні життєві соки для своєї музичної творчості.
Учився Коляда у професора С. С. Богатирьова з величезним захопленням, що переходило в справжній ентузіазм. Успіхи його були надзвичайні.
За установленою традицією, на весні кожного року студенти композиторського відділу, учні проф. Богатирьова виступали на звітних вечірках із своїми творами, написаними протягом року. Показ своїх творів на цих вечірках був першим громадським тріумфом Коляди. За визнанням усіх слухачів, педагогічного колективу і тієї частини музичної громадськості, що мала щільний зв’язок з школою, яка виховувала нові музично-творчі кадри, твори Коляди були найбільш цікавими, своєрідними й оригінальними. За перші два-три роки навчання Коляда випередив усіх своїх товаришів по інституту, в тому числі і тих, що все своє життя прожили в музичному середовищі.
В той час Коляда написав такі твори (пізніше видані): два романси, фортепіанний прелюд, п'єсу для скрипки, увертюру для двох роялів, симфонічну сюїту на українські народні теми й ряд інших п’єс.
Закінчуючи навчальний заклад, Коляда, за програмою, повинен був дати музичний твір, написаний у сонатній формі. Він вибрав з цією метою сонату для скрипки й рояля. Соната була ним написана на матеріалі української народної пісні, при чому пісня в цьому творі не була музичним уривком, випадково внесеним до твору, не була додатковим елементом, а становила основну, все-проникливу тему. Власне кажучи, це була не народна пісня, а мелодія в стилі народної пісні. Скільки ширини, скільки простору українських степів, долин, скільки яскравих барв української природи ми знаходимо в музичному образі цього твору!
Автор цих рядків пам’ятає обставини, в яких вперше виконав сонату Коляда. Вони були організовані так званим виробничим колективом студентів-композиторів Харківського Музичного інституту. Виробничий колектив Харківського інституту, створений за типом Московського виробничого колективу композиторів, який очолювали Давиденко і Бєлий, значно відрізнявся від останнього. Якщо перед московським "Проколом" стояли дуже широкі творчі завдання, які колектив розв’язував самостійно поза всяким зв’язком з навчальним закладом, орієнтуючись на масового робітничого слухача, то Харківський виробничий колектив, власне кажучи, являв собою своєрідний семінар, що ставив собі, в основному, завдання — підвищити музичний рівень композиторів. Тут виконувались здебільше різні новинки радянської музичної творчості і почасти західно-європейської. Перед виконанням нових творів з невеличкою промовою виступав проф. С. С. Богатирьов, в якій характеризував композитора, твори якого виконувались.
Сонату Коляди на одному з засідань виробничого колективу виконував скрипач Ільєвич, акомпанував автор. Твір зробив на всіх присутніх колосальне враження. Це був винятково цільний ансамбль, при чому фортепіано, завдяки виконавським даним Коляди, звучало натхненно. Виконавши сонату, Ільєвич звернувся до автора її і щиро сказав: "Я глибоко вдячний вам за те, що ви дали мені право бути першим виконавцем вашого твору".
Незабаром Коляда з своїми творами виступає на більш широкій естраді. Це були концерти з творів українських радянських композиторів, організовані за ініціативою музично-громадських організацій. У цих концертах твори Коляди робили найбільш яскраве і сильне враження. Вони помітно відрізнялися від інших творів своєю самобутністю, яскравістю музичної мови і свіжістю задуму.
Тоді ж у пресі з’явились перші рецензії, що відзначали творчість Коляди. Ось що пише один з рецензентів: "Його творчість вражає своєю цілісністю, безмежною ясністю світовідчування, бадьорістю, здорового лірикою й об’єктивністю. Його музика кольориста, барвиста і водночас досить проста, але ніколи не примітивна. Композитор тяжіє до складних звукових гармонічно-поліфонічних і ритмічних комплексів, він завжди шукає форми і часто йому тісно в звичайних рамках". І далі в тій же рецензії читаємо: "У жодному творі ви не почуєте ні натяку на ефект, на яскраву театральність. Все соковите, барвисте, завжди глибоко звучаще. Емоціональна музика Коляди змістовна, здорова, бадьора, стверджує радість буття. В той час, коли його товариші, в більшій або меншій мірі, пережили захоплення занепадницькими настроями дореволюційної музики, Коляда її не прийняв. І якщо говорити про впливи, то можна згадати тільки ім’я Равеля, що найбільше вплинув на творчість молодого композитора. Коляді не чужа лірика, але ніколи в ній немає й тіні підсолодження або плаксивості. Він досить об’єктивний і здоровий духом".
На більш широку арену музично-громадського життя Коляда виходить в період 1927-28 рр. В цей час він включається в музично-громадський рух. На музичному фронті в той час існувала тільки одна музично-громадська організація — Всеукраїнське Товариство Революційних Музикантів — "ВУТОРМ".
В 1928 році Коляда вступає до ВУТОРМ’у, але скоро переконується, що ця організація не відповідає ні його політичним запитам, як комсомольця, ні його творчим шуканням, як молодого українського композитора. З групою товаришів, молодих музикантів (Борисов, Дашевський, Богданов та ін.) Коляда в тому ж році організовано виходить із ВУТОРМ’у і створює нову музично-громадську організацію — Асоціацію Революційних Композиторів України — "АРКУ". Проте і ця організація, утворена з невизначеним ідейним спрямованням, швидко виявляється мало життєвою. Як оповідають учасники АРКУ, збори цього товариства звичайно перетворювалися на різноголосий хор, в якому кожний виконував таку партію, яка йому більше була до душі. Ні ідейної, ні творчої платформи розроблено не було. Композитори, що намагалися створити таке об’єднання, яке могло б відповісти на принципіальні питання радянського музичного мистецтва, в АРКУ цього не знайшли.
Року 1929 Коляда, разом з групою товаришів музикантів, з якими він устиг зблизитися у ВУТОРМ’і і в АРКУ, створює Асоціацію Пролетарських Музикантів України — „АПМУ“. Робота в цій організації глибоко захоплює його і забирає всю його громадську й творчу енергію. Працю в Асоціації Коляда поєднував з активною комсомольською роботою. Всю свою музично-громад-ську діяльність він підкорював завданням, які ставила перед ним партія, ставив комсомол.
У згадані нами роки особисте життя Коляди складалося таким чином. Після вступу до інституту він, як син незаможника, дістав стипендію і ліжко в гуртожитку. Коли ж через рік виявилося його надзвичайне обдаровання, Наркомос забезпечив його підвищеною стипендією імені Франка.
У студентському гуртожитку, де Коляда жив до 1928 року, не було потрібних умов для творчої роботи. Доводилося писати в класах Музичного інституту, зазнаючи обмежень від вартових по інституту, які суворо стежили за черговістю використання вільного класу, бо претендентів на них було завжди багато.
З своєю дружиною А. П. Новіковою М. Коляда познайомився 1925 року в музичній школі при Музичному інституті, де він викладав перший курс гармонії, а майбутня дружина була його ученицею.
О. Арнаутов 1936 р.
|
