Образ Кірова в радянській поезії

Багато тисячоліть людина шукала щастя і радості. Віками блукала в лісі темряви, злиднів і горя; в муках шукання народжувалась, в муках шукання, пройшовши тяжкий і безрадісний шлях приниження, знущань і злиднів, вмирала. Над людиною тяжіли стихійні сили природи, які вона з великими труднощами перемагала. Її гнітили і знесилювали умови класового суспільства.

 

З неї знущались, над нею поневірялись... А людина боролась, падала в бою, знову підіймалась і йшла вперед... Історія людства писала жахливі сторінки страждань, сторінки рабства і експлуатації людини людиною, з яких виростала ненависть народна. Історія ткала саван приреченості темряві, злидням і безправ’ю. А на прапорі народів пломенисто горить і кличе до боротьби: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»

 

...І люди — гнані і голодні, які не мали в житті нічого, крім мозолястих рук і залізної волі, у сірих солдатських шинелях, засмальцьованих спецовках і стареньких кожушанках — струснули политу слізьми і зганьблену злочинами землю, збагнули

Століття вбивств,

Розбійної навали,

Віки насильств,

Грабунку і брехні.

(О. Безименський, «Клятва»).

 

І не слізьми, а кров'ю народною зросили одну шосту частину земної кулі, здобуваючи новий, щасливий, сонячний світ.

 

Одвічна боротьба трудового народу з ворожими йому силами, боротьба за прогрес, за оновлення життя найповніше відбита у фольклорі, у велетенських постатях легендарно-епічних народних героїв, що виражають стремління людини полегшити важкість своєї боротьби, стремління до радісної творчої праці.

 

...Жили на землі веселі, сильні і сміливі люди. І ось прийшла якось до них тяжка пора: звідкись з’явились інші племена і прогнали тих людей в глибину лісу, на болота і в темряву. Страх за долю народився серед них, скував їм сильні руки, посіяв сумнії думи... Люди вже хотіли йти до ворога й принести йому в дар свою волю, не лякаючись рабського життя... Але тут з’явився Данко і врятував усіх один. Він повів людей через темний ліс, через болота. Довго йшли люди, важкий то був шлях. В’язли в болотах, падали від втоми... Та їм соромно було визнати себе безсилими, і вони в злобі і гніві накинулись на Данка, докоряючи йому за невміння керувати ними. Тоді сказав їм Данко: в мене є мужність і сила, щоб вести вас далі...

 

І враз розірвав руками собі груди і вирвав своє серце, високо піднявши його над головою. Воно палало яскравіш сонця, і весь ліс освітило факелом великої любові до людей, розвіяло темряву, що страхом ночі полонила шукачів щастя. Здивовані люди закам’яніли.

 

— Йдемо, — крикнув Данко і кинувся вперед на своє місце, високо піднявши палаюче серце і освічуючи ним шлях потомленим людям... Ліс розступився, темрява зникла, а Данко і всі люди купались в морі сонячного світла і чистого повітря. Перед ними радістю дихав степ, зеленіла трава й золотилася річка...

 

Як велетенський фрагмент епічного народного героя, шо, не шкодуючи сил своїх, здобував людям щастя, в поезіях про Кірова виступає титанічний образ більшовика-революціонера, людини всеосяжної, кришталево-чистої й вольової, здатної життя своє віддати за народне щастя і волю, людини, мужність якої...

 

Як сильний і мужній Данко, що глибоко вірив в перемогу над темрявою, Кіров сміливо йшов вперед і вів за собою маси, високо несучи над головою червоний прапор.

 

Йдучи на заклик партії, народи найвід-даленіших кутків колишньої Росії ставали під червоний прапор, прокидалися до прекрасного, радісного і щасливого життя, народи завоювали свою батьківщину — батьківщину світового пролетаріату.

 

Слава, честь більшовику, що на труднім на віку

під єдине із знамен кличе тюрок і вірмен.

Гей, червоне знамено, ти від партії дано.

Раз ми разом, значить разом, всі ми сходимось в одно.

(П. Тичина, «Пісня про Кірова»).

 

Вождем, другом і товаришем був Сергій Миронович Кіров національно пригніченим і соціально безправним народам колишньої тюрми народів.

 

Народи звільнились з ярма рабства і поневолення, народи стверджують гідність людини, як твооця нового світу, народи здобули свою батьківщину — непереможний Радянський Союз і під більшовицьким проводом один одному подають руку дружби, єднання і миру:

Союз наш навеки крепок.

и дружба навек крепка!

(Г. Орманов, «У гроба Кирова»).

 

Серце вождя наповнювалося радістю, коли він бачив радісну посмішку на обличчі звільненого народу, бо серце вождя

...било моим —

Твоє сердпе билось с моим.

В каждой Юірте оно живет —

Вольшое сердце твоє.

Этим сердцем ты и душой

Богатый на цельгй век,

В юрты наши пришел,

Как самый простой человек.

(Маймбет. народний казахский певец, «Песня о большом сердце»).

 

«Самый простой человек» — Сергій Миронович Кіров — був полум’яним народним трибуном, голос якого завжди підіймався до великого пафосу, що стверджує життя.

 

Кіров був улюбленцем партії, улюбленцем народу:

Аплодируя, поднимается с мест

Железная большевистская гвардия. Семнадцатьій сьезд!

Семнадцатый сьезд

Стоя встречает

любимца партии.

И он говорит через все рубежи

Простыми, взволнованными словами:

Как хочетея жить,

Как радостно жить

На старой земле, переделанной нами.

(В. Гусев, «Любимец партии»). 

 

«Самый простой человек» — Сергій Миронович Кіров — мав залізну стійкість більшовика, пристрасть революціонера

 

...Славное... простое прораба революции лицо.

(С. Кирсанов, «У гроба»).

 

«Прораб революции» — Сергій Миронович Кіров — любив нашу батьківщину, наш народ. Він ніколи не боявся труднощів і своєю непохитною волею і творчою ініціативою запалював маси, мобілізовував їх на боротьбу за нові й нові перемоги соціалізму. С. М. Кіров і керована ним ленінградська більшовицька організація приєднали до соціалістичного будівництва неплодородну землю Кольського півострова, що віками була холодною пустинею.

 

Сергій Миронович Кіров був

Краса и любовь Ленинграда,

Слава борьбы,

что, как жизнь дорога.

Ходишь в райкомах,

в рабочих квартирах,

Едешь в колхозы, обследуешь цех.

Только лишь скажешь:

Товарищ Киров, —

Сразу улыбка

на лицах у всех.

(А. Безыменский, «Траурный марш»).

 

Він любив ніжною батьківською любов'ю наших радянських дітей, наше щасливе молоде покоління, якому належить прекрасне комуністичне майбутнє. Він від-перемоги соціалізму в СРСР, до нового, щасливого і радісного життя.

 

Внизу,

Среди детей,

В рубашке белой,

С букетом роз в руке, да — это он.

Смеющийся, весь в солнце, загорелый,

Такой же точно, как среди знамен

Ликующей трибуны первомайской

Рукою машет мальчику.

І за музику, яка хвилює чутливе і ніжне серце,

Так близко Кирова звучат слова:

«За музику твою спасибо, мальчик».

(В. Адаров, «Скрипач»).

 

Прораб пролетарської революції, невтомний і вірний справі революції, Сергій Миронович Кіров крізь тюрми, заслання і царське підпілля, крізь фронти громадянської війни, до переможних днів соціалізму з честю проніс червоний прапор.

 

Як мужній см"іливий Данко, Сергій Кіров крізь успіхи і невдачі, крізь поразки і перемоги, в ногу з найширшими масами трудящих, прийшов до високої гордості — перемоги соціалізму в СРСР, до нового, щасливого і радісного життя.

 

Підлі вороги народу по-злодійськи обірвали полум'яне життя нашого любимого, незабутнього Сергія Мироновича. Вони ненавиділи його за безмежну відданість інтересам радянського народу, за непохитну віру в перемогу комунізму. Радянський народ, спаяний міцною, непорушною дружбою, знищив звироднілих гадів, підлих наймитів капіталізму. А пам'ять про світлого більшовика, полум’яного бійця революції Сергія Кірова вічно житиме в серцях трудящих.

 

Аж поки даль синіє юна,

І сонце сходить у блакить,

Про тебе, світлого трибуна,

В народі пам'ять буде жить.

(В, Сосюра, «Кірову»).

Откуда начало берет

И где он до времєни рос,

Наш гордьій, владетельньїй род?

(А. Адалис, «Кирову»).

 

Чотириста кілометрів від міста Кірова до Казані тягнеться широкий, порослий столітніми березами, Казанський тракт. Він перетинає далекосяжні поля, переліски, села... На двісті п’ятому кілометрі, на річці Уржумці розташоване маленьке, колись глухе й малолюдне купецьке місто Уржум. Тут народився

...простой, широкоплечий,

Приютским хлебом вскормленный малыш.

(А. Алдан, «Весна в Уржуме»).

 

Тяжким і безрадісним, як і у міліонів інших дітей в робітничих сім’ях, було дитинство С. М. Кірова. Злидні і горе були постійними супутниками знедолених, безправних і беззахисних дітей в умовах експлуататорського суспільства...

 

А дорослі?.. Вони стогнали в ярмі рабства і поневолення; життя їх дорівнювало шматкові хліба; вони проклинали той день, коли вони народились... А все ж жили. Жили і прикрашали своє тяжке і нужденне життя думами про щастя, про волю, про радість на землі. Життя керувалось такими законами, які або знищували людину, або робили з неї борця, і

Всякий,

ставший человеком,

С детства

шел в бунтовщики.

(А. Адалис, «Кирову»).

 

З дитинства в Сергія Мироновича зародилась ненависть до несправедливості, якою було наповнене життя. Треба було знайти вихід тій ненависті, треба було скерувати буйну силу і пристрасть в належне русло, і першими вчителями, які допомогли оформити свідомість молодого Кірова, відкрили очі на причини людських страждань, були революційні соціал-демократи, вислані царським урядом в глухий і далекий Уржум.

 

Здесь, малыш, до нас гостили,

Здесь нам до смерти гостить.

Вещи кой-как разместили, —

Душу не во что вместить.

Человеческие души

Крадут черные попы,

Звери царствуют, а люди

Слабы, молоды, глупы...

Мы теперь стараться будем,

Чтобы вовсе не пропасть,

Передать дальнейшим людям

Человеческую вдасть...

(А. Адалис, «Кирову»).

 

Ту «человеческую власть», за яку століттями боролось людство, судилося здобути більшовикам, бо з джерела злиднів і горя, з струмків народних сліз і крові «начало берет наш гордый владетельный род» більшовиків. Росли злидні, росло рабство, росла й гартувалась когорта більшовицьких революціонерів, яку гуртували Ленін і Сталін в непереможну комуністичну партію.

 

...Назрівали всесвітньо-історичні події, повітря наповнялося глухим передгроззям, стогін народний вкривав землю од краю й до краю... Росія була напередодні вибуху величезної сили вулкана. 9 січня 1905 року. Хвиля повстань і страйків котилася над знесиленою, политою кров'ю і потом землею.

 

І Сергій Кіров знайшов своє місце в бою. У відповідь на звірячу розправу над робітниками Петербурга він разом з соціал-демократичною організацією м. Томська організував під спів «Марсельєзи» збройний виступ проти самодержавства, сам стає на чолі колони повстанців, організовує відсіч козакам і жандармам. Сам

Сергій стріляв, нові вкладав набої. Стискаючи холодні їх тільця,

Навчаючись проворної, тяжкої Роботи бою, звичаю стрільця.

(М. Бажан, «Прапор»).

 

В сутичці з царськими сатрапами Кіров втрачає свого кращого друга, завзятого й рішучого більшовика Йосипа Кононова, який

...щоб рука ворожа не збруднила,

Вихоплюючи в мертвого трофей, —

Засунув стяг за пазуху до тіла,

До смертним потом зрошених грудей.

(М. Бажан, «Прапор»).

 

Щоб узяти прапор, з яким пролетарі м. Томська виступили на вулиці, прапор, з яким не раз доведеться переможно пройти через революційні бурі, С. М. Кіров темної ночі пробирається в університетську анатомку до мертвого тіла Кононова.

 

...затремтівши, руку він простяг

1 ніжні пальці відшукали стяг

Під кострубатим полотном сорочки.

Ось він в руці — червоний шмат сатину,

Частиночка великого вогню.

— Клянусь — тебе життям охороню!

Я жив би двічі і помер би двічі,

Якби було нам два життя дано,

Щоб людству чесно глянути у вічі,

Незганьбленим зберігши знамено.

(М. Бажан, «Прапор»),

 

Червоний прапор — символ світової пролетарської революції — гордо майорить і окрилює боротьбу томських пролетарів.

 

І з далекого Сибіру, через сніги і вітри холодні, 'більшовики м. Томська, на чолі з С. М. Кіровим, пишуть листа довір'я і солідарності «проводиреві в швейцарському вигнанні», вождеві міжнародного пролетаріату В. І. Леніну:

Товаришу, великий дальній друже!

Могутній спокій слів твоїх і фраз,

їх людська ясність, їх влучання дуже,

Продумане, відчуте сотні раз —

О, скільки сил вливав нам в душі ти

Своїм безстрашним прагненням мети!

Товаришу, далекий старший брате!

В Москві, у Ризі й Петербурзі знов

Кров пролилась, і в Томську кров

проллято,

Іще проллється у Росії кров,

Ми знаєм це, ми, робітничий клас, —

Без жертв свободи не дано для нас.

Товаришу, ти знаєш — Осип мертвий,

Але не треба ані скарг, ні сліз.

Бо він, як всі, готовий був на жертви,

Щоб у боях здобуть соціалізм,

Та спомині наш про нього, як вінок,

Хай до твоїх вплететься сторінок...

(М. Бажан, «Прапор»).

 

З досвіду одвічної боротьби трудящих проти поневолення виростала монолітна ленінська теорія пролетарської революції. Гнів народний струмками стикався в повноводну ріку — всеосяжну скарбницю ленінізму, яка запалювала революційну енергію мас, кликала їх до переможної боротьби з двоглавим орлом.

 

...Боротьба тривала. Світ сколихнула і розколола на два непримиренних табори Велика Жовтнева соціалістична революція. Молода Радянська республіка вела смертний бій з інтервенцією, яка намагалася відновити капіталізм.

 

Одним з напружених етапів громадянської війни в СРСР була боротьба Червоної Армії з бандами Денікіна і Колчака, які хотіли затиснути в залізне кільце радянську Астрахань, захопити Царицин і  з'єднати свої армії на Волзі. С. М. Кіров — в центрі цієї боротьби. Він відстоює Астрахань, разом з іншими частинами Червоної Армії розбиває Денікіна і, очолюючи 11 армію, переходить в переможний наступ на Баку, який перебував у руках контрреволюційного муссаватистського уряду.

 

21 квітня 1920 р, С. М. Кіров наказує своїй армії завоювати Бакінську губернію.

 

І 28 квітня славна 11 армія, радісно зустрінута населенням, вступає в Баку.

 

Встановлення радянської влади на Закавказзі, ліквідація контрреволюційних і інтервенціоністських банд звільнили трудолюбиві народи Кавказа від експлуатації. Навіки знищено рабство, навіки кануло в минуле національне поневолення:

— Навіки! — промовив Кіров.

І раптом зродилася гордість,

Що ствердив і він оцю землю

в найвищім її рубежі.

(М. Бажан, «Ніч перед боєм»),

 

Відгриміли гармати. Поволі загоювала земля болючі рани. Звільнені народи почали здійснювати свою одвічну мрію — будівництво прекрасного майбутнього. І це майбутнє з велетенським розмахом виростає перед очима вождя.

 

...О земле стомовна моя,

Я чую, як ти встаєш,

Я чую, як ти ідеш.

Я чую — приходиш ти.

Для моря твоїх людей

замало старих узбереж:

Для зросту твоїх людей

замало уже висоти.

(М. Бажан, «Ніч перед боєм»).

 

Народи колишньої царської Росії ствердили своє право на волю, відчули справжню радість боротьби. І на руїнах старого світу, під щасливий спів пролетарського гімну, що окрилює думку й кличе до нових перемог, будують віками вимріяне радісне життя.

 

Чудові діла багатоміліонного радянського народу, що змінив обличчя земної поверхні. Щасливі ті люди, які е учасниками цих діл. Із серця вождя, друга і товариша щасливого народу вириваються слова справедливого захоплення і натхнення:

Які прекрасні люди.

яка земля багата,

Яка незмірна радість —

людей свободний труд!

Ви вдарили у серце,

гарячі й ніжні хвилі

Знайомої тривоги.

неспокою мого.

Старий вогонь вояцький

не гасне. Я те в силі 

Завзятіше й сильніше роздмухати його.

Що тюрми не зломили,

що хуги не згасили,

Що сповнило до краю

жадібну мисль мою, —

Ніхто не подолає

у нас цієї сили,

Народженої в ділі,

змужнілої в бою.

Боротися і жити

для партії, для людства,

І більшої відради

немає на землі!..

(М. Бажан, «День»).

 

Боротися і жити для партії, для людства, життя своє віддати за справу будівництва соціалізму — найбільша радість для більшовика-титана, що стоїть біля керма велетенського корабля, який через бурі і шторми переможно йде вперед і вперед.

 

Більшовики — керманичі щастя і радості на одній шостій частині земної кулі. Більшовики ведуть народи нашої батьківщини до світлої і славної мети — комунізму.

 

Більшовики знищили смерть і ствердили радість життя.

Живи, життя безсмертне!

живи, священна слава

Людей, які вродились,

щоб смерть перебороть!

В життях міліонних жити

їх вічне й горде право,

Здобуте у безсмертя

і влите в дух І плоть.

Ніщо життя не спинить —

ні постріли, ні зрада,

Ні підступ, ні трутизна

продажної душі.

Нещадно змій розчавте,

навічно знищіть гада,

І вбийте смерть, і славте

життя, товариші!

Встають творці безсмертя,

мислителі й герої,

І день встає над світом,

цей перший день віків.

Живи, дух життєдайний,

дух творчості людської.

Живи, життя безсмертне,

життя більшовиків!

(М. Бажан, «День»).

 

П. Дегтярьов 1939 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...