В гостях і дома |
|
На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
— Дома...
— То викличте Григорія Карповича з дому!
Виявляється — не можна викликати, бо дім Григорія Карповича аж у Клесові — за 18 кілометрів од колгоспу.
— То, може, секретар колгоспної парторганізації чим зарадить?
— І він махнув додому... у Клесів.
— А що, як звернутися до голови сільради?
— Це ж куди звертатися? Знову до Клесова? — невесело посміхаються члени правління. — У сільраді Володимира Юхимовича після шостої години не шукайте.
Зважаючи на таке безголів’я, члени правління артілі «Широкі лани» і цього разу змушені вдатися до послуг телефону. Той, принаймні, завжди на своєму місці. По телефону вони мало не щодня одержують від голови вказівки, наряди, поради...
Телефоністки — це той актив, на який голова колгоспу спирається у своїй повсякденній роботі. Аж страшно подумати, що було б, якби раптом перестав діяти телефонний зв’язок!
Воно, правда, й тепер доводиться докладати чимало зусиль, щоб той зв’язок підтримувати. Тільки-но додзвонишся до колгоспу, тільки-но почнеш заглиблюватися у справи, а тут тобі над вухом кричать:
— Кінчай!..
Гадаєте, це телефоністка кричить? Нічого подібного! Це кричить Микола Антонович:
— Кінчай! І в мене колгосп. І мені керувати треба.
Третій рік людина примудряється керувати колгоспом ім. 30-річчя Жовтня, живучи за двадцять кілометрів од нього. І третій рік мало не на дві половини розривається між селом і райцентром. У селі Микола Антонович головує, а в місті ночує. А буває, що й днює. Це — коли з неба дощ накрапає або дуже сильний вітер віє. Тоді у Клесові на телефонній станції збирається ціла асамблея голів. Тут, крім Григорія Карповича і Миколи Антоновича, можна бачити ще й голову колгоспу «Промінь», голову Єльнинської сільради і багатьох інших сільських керівників, що мешкають у місті.
Дістається в такі дні телефоністці. Один її, бідолашну, тягне за рученьку, другий за рукав, третій в ноги кланяється, слізно молить, щоб йому дала провід поза всякою чергою:
— У мене,— кричить він,— хліб осипається. Або ріжте, або негайно дайте покерувати!
— А мені що — керувати не треба? — здіймає галас інший... — У мене картоплю бур’яни глушать, буряки!..
— А в мене не глушать? Не дасте лінії — буду скаржитись секретареві райкому.
Трапляється, що секретареві райкому і справді доводиться мирити кочових голів.
Сідаючи за круглий стіл, він втихомирює їх, визначає регламент і встановлює сувору черговість телефонних переговорів.
Секретар райкому сам любить порядок і цього ж вимагає від інших.
Порядок наведено. Телефон працює, голови керують, діла йдуть...
Дивні діла!
1955 р. |
