— Отже, підходжу я вам чи ні? — спитав парубок.
Працівник відділу кадрів заводу «Жовтнева кузня» перш, ніж відповісти, перегорнув сторінку трудової книжки.
— Даруйте, — спитав він, — тут написано: «Звільнений за наказом директора № 224». Не розшифруєте, що то за наказ?
— А, дурниці! Це — наказ про моє звільнення за станом здоров’я. Лікарі радили змінити клімат...
Парубок усміхнувся, блиснувши золотим зубом. І ця посмішка остаточно зачарувала працівника відділу кадрів. Він зразу ж оформив документи про призначення Миколи Миколайовича Шорникова на посаду техніка.
Незабаром у техніка появився диплом інженера-металурга.
На заводі Шорникову вже готували підвищення.
Та раптом все провалилося.
Зайшов Шорников до нотаріуса зняти копію з диплома, а там помітили, що диплом підроблений.
Спеціаліст-ливарник добре наловчився «відливати кулі». Він, виявляється, працював до цього на Липецькому механічному заводі не техніком, а запитувачем, попався там на крадіжці — і його віддали до суду.
Коли про це повідомили дирекцію заводу «Жовтнева кузня», там від здивування ахнули:
— Га? Невже? Не може бути...
«Невжекнули» і працівники міліції, коли дізналися, що паспорт Шорникова, на якому вони поставили штамп прописки, — теж був фальшивий.
— Та невже? — здивувались вони. — Та де? Та в чім діло?..
Діло, дорогі товариші, у шляпах і роззявах!
У роззявах і шляпах, яких дуже легко водити за носа.
1953 р. |