Як зберегти талію |
|
Зустрілися колишні однокласники: один — худий, другий — товстун.
Худий — це, пробачте, я. У свої п'ятдесят років я ще, нівроку, підтягнуто-елегантний, як Тарапунька, бігаю стометрівку, танцюю, і взагалі, як іду вулицею, на мене молодиці оглядаються.
Товстун — це Петя, мій ровесник. І розперло ж його, прости господи. Не йде, сердега, а мученицьки перекочується на коротких ніжках. На череві — дратвою сточені два воєнторгівські ремені з мідною пряжкою. Молодиці на нього теж оглядаються, але докірливо хитають головами.
Здибались ми на курорті. Я мав намір відпочити й набрати кілограмів зо два, а він хотів півцентнера живої ваги скинути... Ну, звісно, обнялися, по плечах один одного поляскали, традиційне «скільки літ, скільки зим» вигукнули.
— Слухай-но, Сашко,— узяв мене за лацкан Петя,— Ти на якій дієті сидиш, що так свою талію зберіг?
— Та... на якій доведеться,— відказую, чемно вивільнюючи свій лацкан з його пальців.— Намагаюсь їсти стільки, щоб, підвівшись з-за столу, хотілося ще щось з'їсти...
— Ага, зрозуміло. Тепер і я так робитиму, бо, можна сказати, в розквіті сил пропадаю,— зрадів черевань, і ми пішли обідати.
Для початку він замовив тарілочку варених бурячків і фаршированого перцю. Затим борщу флотського. На друге — яловиче рагу з картопляним пюре і тушкованою капустою. Потім офіціантка принесла смажену качку з яблуками й гречаною кашею. На третє — марципан з повидлом і склянку компоту. Ну й чебурек по-кавказьки.
Після такої трапези Петя культурно витер губи серветкою, смачно гикнув на всю їдальню і з непідробним жалем проказав: — Оце б іще щось з'їв.
Леонід Серебряков
|