Васю, давай! |
|
Народна бувальщина
Заповзятий автотурист містер Піткін (а може, то був містер Томпсон чи Максуел — точно не знаю, бо в паспорт йому не заглядав) мандрував по Україні. І сталося так, що цей турист перевищив дозволену швидкість і тернувся об МАЗ із причепом, завантаженим дубовими колодами.
І так добряче тернувся, що з його «роллс-ройса» чи «крайслера» (а може, й «кадиллака» — точно не знаю, бо я йому в техпаспорт не заглядав) аж пір'я полетіло. Весь лівий бік автомобіля провалився всередину. Крило з боковиною капота задерлося. А переднє колесо безнадійно заклинило, бо всю його підвіску разом із поперечною балкою круто подало назад. Крім того, в кількох місцях іще дещо зігнулося й перекосилося.
Побачивши свій скалічений автомобіль, живий і здоровий містер так і завмер на місці. Потім гірко сплюнув і став чекати дорожну міліцію, щоб заплатити штраф за порушення правил руху й заразом дізнатися, де тут найближче автокладовище.
Як ведеться, біля місця аварії з'юрмилися транзитні споглядачі. Хитали головами, заспокоювали, мовляв, не журися, друже, от прибуде автолетучка з електронно-механічним обладнанням і спробує поставити твій лімузин на ноги. Містер щось жебонів. Коли гуртом переклали, то вийшло, що він сумнівається: цій машині вже й сам господь бог не допоможе.
Підійшли до місця аварії також двоє молодих механізаторів, які поблизу обробляли трактором міжряддя буряків. Один з них тримав у руці пудову кувалду, другий — засмальцьовану дубову колодку завдовжки з метр, а може, й більше, точно не знаю, бо не переміряв. Самі ж були такі здоровані, що при бажанні могли б голими руками скрутити рейку у вузол на два засмики.
На жаль, і досі невідомо, хто вони й звідки, хоч одна худа «дуже компетентна» дама заявила, що таких умільців могло підготувати лише Мліївське механізаторське профтехучилище.
Хлопці мовчки обійшли металобрухт на колесах, щось про себе мугукнули, Потім той, що з кувалдою, сплюнув у долоні й діловито проказав: — Васю, давай!
Це означало: «Першу допомогу треба подати ще до прибуття автолетучки з електронно-механічним обладнанням».
Вася звично відкинув кришку капота, артистичним жестом встромив усередину свою колодку, а його напарник як упетелив по ній кувалдою, що боковина з лівим крилом,— хотіла вона того чи не хотіла,— заскавчала й таки вилузнулась на своє одвічне місце.
Містер лише витріщився на них і закляк у німому подиві.
— Васю, давай!
Вася знову наставив колодку, а його напарник знову так звіздонув по ній кувалдою, що кузовний бік аж стогоном застогнав,— і хотів він того чи не хотів,— а таки став на своє відредаговане місце.
— Васю, давай!
Вася злегка натужився й підняв передок машини. Не знаю, що вже він там підпер колодкою, бо я туди не заглядав, але його колега знову так угилив по ній кувалдою, що поперечна балка разом з підвіскою лиш векнула,— і хотіла вона того чи не хотіла,— а таки вернулась на своє місце.
— О'кей! — збуджено звереснув містер. — Тепер я зможу доїхати до авторемонтної майстерні?!
— А хоч і до самого Ла-Маншу!— відказав Вася.
І справді, звершилося чудо: трохи пожмаканий «роллс-ройс» чи «крайслер» (а може-таки, й «кадил-лак») міг уже самостійно рухатись.
Механізатори взяли свій інструмент і вже збирались були іти собі геть. Аж тут містер схаменувся.
І щось швидко заджеркотав, У колективному перекладі це означало приблизно таке: чи не образяться майстри, якщо він заплатить їм за ремонт сто доларів?! Хлопці зніяковіли: — Та ви що!
— Хіба ж за це беруть гроші...
Тоді втрутилися споглядачі. Мовляв, не варто ображати містера: все-таки він хоче віддячити за допомогу. Адже в них там без грошей не маєш права й вмерти. — Васю, давай!— хмикнув «автохірург».
Це означало: «Та ну його.,. Таке пльове діло, а він із своїми доларами...» ! вони з почуттям власної гідності пішли до свого трактора.
Леонід Серебряков
|