Найдорожчі гості

Тільки-но Степан Гаврилович натиснув кнопку дзвінка, як Надія Михайлівна, його дружина, відчинивши двері, кинула ще з порога:

— І де оце ти ходиш? Я вже так чекаю, так виглядаю... Швидше сідай вечеряти та прикинемо разом, кого ми в гості запросимо. Бо свято на носі, а в нас же, як той казав, і не сіяно, і не вчинено.

 

Не встиг Степан Гаврилович пояснити причину своєї затримки на службі, не встиг спожити тричі підігріваної вечері, як Надія Михайлівна з аркушем паперу й олівцем усілася перед ним тут же, на кухні. Рада почалася.

 

Тверезо оцінивши сімейний бюджет за двома основними статтями — по лінії прибутків і видатків, Надія Михайлівна поінформувала чоловіка про орієнтовний склад гостей.

 

— Скільки?— перепитав Степан Гаврилович, уплітаючи шостого голубця.

 

— Назбиралося вісімнадцять душ! Не рахуючи нас із тобою.

 

— Питущих?

 

— Інтенсивно питущих тринадцять, нормально — троє, зовсім непитущих — двоє.

 

— М-да...— скривився Степан Гаврилович.— Вважай, уся моя премія ляснула!..

 

— Нічого, Стьопо,— підбадьорливо мовила дружина.— Хіба ж хочеш? Мусиш. Люди все такі, що родичатися нам із ними конче потрібно. Ну як ти не запросиш свого начальника, Калістрата Даниловича? Ось він у мене в списку під першим номером. Як не є, керуючий трестом. Ти ж і досі завідуючий відділом. Враховуючи, що заступника Калістрата Даниловича через місяць проводжають на пенсію...

 

— Ясно,— кивнув головою Степан Гаврилович, відставляючи тарілку й підтягуючи до себе кварту узвару.— Оце ж я й затримався сьогодні, вичікуючи слушну хвилину, щоб натякнути. А він усе зайнятий і зайнятий. Битих дві години сидів на телефоні — віз переговори з кимось із главку.

 

— Ну і як?

 

— Погодився. Каже: якщо не запросять у главків-ську компанію, то тільки до вас! Або нікуди! Я, каже, обожнюю все, що виходить з-під золотих пальчиків вашої дорогої Надії Михайлівни.

 

— Так і сказав?

 

— Так і сказав.

 

— Доведеться моїм бідним пальчикам потрудитися: прийде ж він з дружиною...

 

Дружина Індиченка ніде не працювала й займалася, за її словами, домашнім вихованням сина — п'ятикласника Дімки. І хоч вона, знову ж за її словами, повністю розчинялася у своєму єдиному чаді, Дімка ріс бешкетником і шалапутом. Четвірку з арифметики міг заробити хіба що за два дні (2 + 2). Тому великі надії мамаша покладала на класного керівника Антоніну Миколаївну, до серця якої намагалася прокласти хоч маленьку стежку.

 

— Антоніна Миколаївна цього разу в гостях у нас має побувати неодмінно!— поставила завдання перед собою і чоловіком.

 

— Хіба ж вона погодиться?— сумнівався Степан Гаврилович.— Адже досі ні разу не вдавалося її загітувати...

 

І все ж, беручи до уваги те, що Дімці пахне екзамен на осінь, вирішено було не тільки зробити все можливе й неможливе, щоб умовити Антоніну Миколаївну прийти у гості, а й асигнувати їй енну суму на персональний дарунок...

 

— Карболинські,— начитувала далі Надія Михайлівна.

 

— Нема заперечень,— одразу погодився Степан Гаврилович, і Надія Михайлівна тут же поставила проти прізвищ названих гостей дві сині «галочки».

 

.

Заперечувати й справді було б нерозумно, оскільки Надія Михайлівна останнім часом все частіше охала, нарікаючи на печінку. І якщо пощастить роздобути путівку в Миргород, то це буде заслуга не когось іншого, а саме Клавдії Іванівни Карболинської — районного головлікаря — і її чоловіка Арнольда Вікторовича — інструктора профспілкової організації обласного масштабу.

 

— Золотницькі?— читала далі хазяйка дому.

 

— Поза всяким обговоренням!— мовив на це Степан Гаврилович.— Золотницькі — це вітаміни на столі: золоті мандарини, апельсини, ананаси...

 

Сидір Андрійович Золотницький очолював рай-плодовочторг, тому повсякчасно зміцнювати з ним дипломатичні стосунки Індиченки вважали своїм насущним завданням.

 

— Про Гарбузів не забула? — спитав Степан Гаврилович, заглядаючи в список через плече дружини.— Обов'язково треба запросити...

 

— Ти думаєш, я не в курсі? — хитро примружила очі Надія Михайлівна.— За день-два одержують новеньку «Волгу». Ну, то, може, й ми коли-небудь на п'ятому колесі причепимось та в ліс виїдемо...

 

Далі за списком значилася пара Овсаків: він — лікар-стоматолог, вона — провізор аптеки. Індиченки здавна підтримували з Овсаками найтісніші контакти.

 

— Боюсь, цього разу еони не прийдуть,— висловила припущення Надія Михайлівна.

 

— Чому?

 

— Бо ми не зробили візиту їм у відповідь. Овсач-ка пильно стежить за графіком відвідин.

 

— Як же це ми з тобою маху дали?— почухав потилицю Степан Гаврилович.

 

— Нічого,— оптимістично мовила господиня.— Як казали колись, за богом молитва, а за нами гостина не пропаде! Пішли далі... Віктор Степанович Говоруха? — поставила Надія Михайлівна маленьку крапочку проти прізвища в списку.

 

— Під три чорти!— наклав коротку резолюцію Степан Гаврилович.

 

— Я теж так думаю. Пустомеля нещасний! Обіцяв путнього холодильника дістати та й досі за носа водить. А ще товарознавцем у торзі.

 

— Краще з Марією Іванівною справу мати...

 

— А на біса нам Марія Іванівна? її ж витурили з секції трикотажних товарів.

 

— З універмагу витурили, так вона влаштувалася в торзі.

 

— Та ну?! Чого ж ти мені раніш не сказав?! Неодмінно треба запросити! Це ж не гостя, а знахідка! Золотий самородок!..

 

...Того вечора у квартирі Індиченків ще довго горіло світло. Йшло жваве всебічне обговорення кандидатур. Добиралися найдорожчі гості...

 

 Іван Шпиталь

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...