|
Понад коморою пливли роки. Щорік мінялися комірники. Звичайно, в кожного своє: Любив Гаврило недоважить,
Панас умів яєшню смажить, А Клим, так той, бувало, п’є І в будні, і у свята. Коли ж згадать про Гната... Та не про це сьогодні річ — Усе мінялося в коморі: Замки, полиці, двері, піч, Що вартували день і ніч, Лежало місяцями десь надворі, А що, бувало, снігом замітало, Часом коштовністю ставало. Незмінним залишався тільки Кіт. 1 в тім нема ні крихти дива — Умів припасти вчасно до чобіт, Замуркотіти ніжно, не спесиво, І, мовби на багато літ, Натерти їх до блиску. Нема чобіт — годяться туфлі, постоли: Аби хазяйські ноги в них були. І бачте — не без зиску.
Годилося б моральку... Та.., Та хай вже буде мова про Кота.
Автор Віктор Лагоза |