Лікування спогадами |
|
Того вечора Данило Петрович прибіг додому в надзвичайно збудженому стані. Він розмахував газетою, і очі в нього блищали так, наче йому пощастило пригоститися ризьким бальзамом.
— Геть! — загорлав ще з передпокою Данило Петрович.
Чого це ти бешкетуєш? — вискочила з кухні стривожена Катерина Пилипівна, законна половина Данила Петровича.
— Геть з-перед очей, кажу, всякі порошки, пилюлі, мікстури, відвари з шипшини й іншу алопатію з гомеопатієюі Віднині все це нам з тобою до лампочки. Будемо, старенька, лікуватися найновітніщим засобом. Де й подінуться усі наші гіпертонії й діабети!
І Данило Петрович тицьнув пальцем у газету. — А ну ж ну, що ти там вичитав? — зраділа Катерина Пилипівна, витираючи руки об фартух і шукаючи окуляри. — А то вже зовсім несила жити на білім світі за тими хворобами. Там болить, там свербить, там шпигає, там крутить...
— Та не метушись — я й так розповім. Один дуже вчений чоловік,— дай боже йому здоров'я й щастя в особистому житті, — винайшов таке, що вмить зціляє від будь-якої немочі. Ось, приміром, підвищився в тебе тиск чи закололо в боці. Що робити? Гадаєш, бігти до поліклініки, ліки ковтати, уколи приймати? Помиляєшся. На лиха все оте здалося, коли тепер можна й без цього обійтися. Досить прописати тобі звичайнісінький сценарій...
— Що, що?
— Сценарій, кажу. Не той, звісно, по якому кіно знімають, а інший. Такий, у якому буде відбито твої найкращі спогади. Тими спогадами й лікуватимешся...
— Та слухай же... В газеті написано: «Лікування спогадами...» Скажімо, як ми з тобою колись, будучи молодими, нежонатими та ще й закоханими, ходили в гай по конвалії. Квіти пахнуть, соловейки тьохкають, а я тобі шепочу на вушко щось таке ніжне-ніжне...
— І я тобі шепотіла ніжно-ніжно, — замріяно озвалася Катерина Пилипівна. — Пам'ятаєш, як ми вдвох сиділи на пеньку? Тоді ти мене в праву щічку — цмок!
— Ой як гарно! Ти був такий тендітненький, сумирненький, соромливенький... Казала моя покійна матуся: ти, Катю, жалій його, сердешного...
Автор Дмитро Вишневський
|