|
— Послала ж доленька дочку Явдосї — Й освіта вища, й кандидат наук, І не руда, й не чорна, ніби жук, А незаміжня, бачте, й досі.
Не любить різне там «ха-ха» й «хи-хи», І не прилизана, і не патлата, А от обходять, бідну, женихи, Мов не на тій дорозі в неї хата. Буває, правда, інший зранку завіта, Погомонить любенько до обіду. А там немов відріже: поли підгорта, Сюди, туди, і вже, дивись, нема і сліду. Поглянь: он ще один тікає, сатана. Та швидко як, та прудко, Аж замість хвіртки дошку вибив з паркана, Аж ногу вивернув об грудку, Аж шелестять кущі. У чому річ?.. Не люба наречена, друже?.. — У чому?.. У борщі!.. Вона то люба. А от борщ її того... Не дуже.
В мораль підсиплю трохи перцю-зілля: Що не кажіть, А господарювати треба вміть... Бодай-но до весілля.
Автор Віктор Лагоза |