Додаткові послуги

Ввічливішої людини, як перукар Ліверко, я не зустрічав. Побувати у нього є перукарні — задоволення; і постриже, й поголить, і про життя-буття розпитає, і свіженьким анекдотом почастує. Не встигнете всістись у крісло, як спритні руки Ліверка обмотають вашу шию чистим фартушком, над вухом задзижчить електромашинка і заклацають ножиці.

 

— Як вас постригти?
— Під «польку».
— Не раджу. Це тепер не модно, та й вам. не ли- чить.
— А що ж порадите?
— «Канадку». Інтелігентно, сучасно, і — жінкам подобається...
— Печіть! 

Зробив «канадку», підчесав, запудрив потилицю й бере в руки помазок.

— Я голюся сам...
— Бачу... — співчутливо зітхає майстер. — Під ву­хами забули поголити і на скронях не вискубли...

І хоч під вухами не видно щетини, а на скронях у мене взагалі не росте волосся, — Ліверко намилює й голить.

— Який крем вживаєте?
— Ніякого.
— Кепсько. Такий симпатичний мужчина, а лице як терка. Зробимо з вас першу клясу.

Хапає якогось тюбика й робить «першу клясу».
— Голову освіжити?
— Вона в мене свіжа...
— Покроплю «Конвалією»...

Кропить. Потім обмахує рушником і урочисто вклоняється.
— Прошу.
— Дякую. Скільки з мене?
— Карбованець.
— За що?
— Як то за що? — дивується Ліверко. — Стрижка, гоління, додаткові послуги...

— Але ж я вас не просив...
— Культурну людину не треба просити, вона й са­ма знає, як зробити іншим приємно. Бачите? — пока­зує він на стіну, де в позолочених рамках висять грамоти за бездоганну працю.

Дома зустрічає здивована дружина.
— Ого-го! — виспівує вона. — Як напахався! Чи ти часом не закохався в якусь маримону?

— При чому тут кохання! — обурююсь я. — Про­сто не хочу виглядати дідугою...

— Тридцять п'ять років виглядів, а тепер не хо­чеш?

— Годі про це.
— Скільки ж із тебе здерли?
— Карбованця.
— Шкуролупи! Та я за карбованця стригла б тебе цілий рік!

Наступного разу Ліверко злупив з мене карбован­ця й двадцять копійок, бо на додачу до кремів та парфумів ще й підрівняв вуса. Третій похід до перу­карні коштував мені півтора карбованця. Були крем, пудра, духи й теплий масаж.

«Ну, чекай же, розбійнику, я тобі віддячу, — вирі­шив я.— Прийдеш ти до мене на пошту!..»

І таки дочекався того дня. Приніс Ліверко пакунок.
— У скільки оцінюєте посилочку? — ввічливо за­питую.
— А навіщо це? Там нема нічого цінного.

— Безцінних посилок не буває. Щось вона та коштує. Не напхали ж ви туди січки.

— Пишіть п'ять карбованців.
— Не смішіть людей, — кажу йому. — П'ятдесят — і не менше!

— Хай буде по-вашому.
— З телеграфним повідомленням?
— Не треба. Як одержать, то напишуть.
— Можуть і не написати, або лист десь загуби­ться.

— Чому? Я пошті довіряю.
— Спасибі за довір'я, але все може трапитись...
— То пишіть з повідомленням, — квапиться Лі­верко.

— З вас три карбованці й десять копійок.
— А то ж за що?

— Ваговий збір, страхзбір і додаткові послуги...

Ліверко почухався, заплатив і став розглядати по­хвальні грамоти, які я повивішував на чільному місці...

За другу посилку я гребонув з нього три з поло­виною карбованці, бо взяв ще й за пакування, адре­сування і перев'язування. За третю умудрився здер­ти цілу п'ятірку — оформив як «авіа».

А коли завітав до Ліверка в перукарню, залишив там аж два карбованці! Узяв, шельма, з мене і за парфуми, і за пудру з кремом, і за масаж, та ще й за укладку волосся «хвильками».

Жінка, побачивши мою зачіску, поставила ульти­матум: або я буду стригтися в сусідньому районі, або вона обсмалить мене віхтем. Довелося прийня­ти цей суворий ультиматум. Коли прийшла пора, узяв я п'ятдесят копійок, сів у автобус і їду. Зирк праворуч — Ліверко вмостився коло вікна.

— Доброго дня вам! — вітається. — Куди мандру­єте?

— До Шумська, стригтися.
— То нам по дорозі. Я теж до Шумська. Здавати посилку.

 

Автор Андрій Бобюк

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

    Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...