За те, що полюбляв занадто тишу, Що випустив із кігтів мишу, Вхопив лозини Кіт: Не тільки спина — І лапи, і живіт
Щаблисті стали, мов драбина, А від ушей... Чи варто і казати? — Лови мишей!.. Лови мишей!..— Гукнув Господар та і влігся спати.
Науку Кіт на вуса намотав, Понявкав трішки десь надворі, І знов на варту став Побіля нірки у коморі. Не довго й ждати довелось (Мишей таки чимало розвелось!). Напруживсь Кіт, очима блиснув. Через макітри і горшки загуркотів — Відразу трьох мишей притиснув. Та лиш звестись хотів — Дубець по спині свиснув. — За віщо? — Кіт нявчить. — Дивись, іще й питає!..— Господар аж сичить.— За те, що спокою немає!..
Автор Віктор Лагоза |