Чи то у хутір, чи в село Вовчиська занесло Вночі з якихось-то дібров — Зубами ляскає, очима ріже, ниже, І, мов уже почувши кров, Шерхатим язичишем губи лиже.
Усі розбіглись, хто куди. — Скоріш рятуйте душі!..— Занявкав Кіт з вершини груші.— Деріться всі сюди: Отут ми пересидимо облогу, Докіль бандит на іншу побреде дорогу. — Куві-куві!.. Ой-ой, зубами ляскає, блищить!..— Щодуху й Льох а верещить.— Запрімось краше у хліві, То й будемо живії.. — До мене!.. Під комору!.. Не треба шкодувать ні лап, ні рук, Довбайте нору,— Пищить Пацюк.— Прориємо тунель ми аж під гору, Та й дременем із цього двору. На вітер лиш Сірко не кидав слів — Ощерився, присів, напружив тіло І в горло Вовку учепився сміло: І звів рахунок — Ледь-ледь бандит дотягся до лісів. — Ось в чому порятунок!
Автор Віктор Маркович Лагоза
|