Позичена слава |
Денис Руденко
Просив Горобчик Солов’я: — Навіки вдячний буду я, Коли ти пісеньку мою Обробиш, як свою. Ну, пожалій, Так хочу в піснярі! Чи вік мені цвірінькать у дворі? — Послухав Соловей, Узявся до роботи. Немало мав турботи, Зате вже пісня вийшла пречудова. Та Горобцевого в ній не було і слова. Одне лиш — автор Горобець. Вмить загула уся діброва: — Ну і талант! Оце співець! Як гарно оспівав він гай!
...Полинув Соловей у теплий край — І Горобцю ні слави, ні утіхи: Як і раніш, цвірінькає з-під стріхи. |