Скромняга |
Кость Дяченко
У Лося сила і відвага, Розумна, світла голова. Але, як у житті бува, Такий уже скромняга. Нікого рогом не торкне Ані ногою не наступить. Завжди чемненько обмине, І привіта, і приголубить. А подивіться на Єнота: Дрібне, брудне, дурне як пень, А дзяволить про себе — рота Не закриває цілий день. Вже де він тільки не крутився. Того лизне, Того гризне. Дивись — і в славі опинився. Єдине ж вміння — гавкотня, А за душею ж то нічого. Але і ранги, і звання, І не проста посада — в нього! Вже, як раніше, по траві Поміж кущами не гасає, А в Лося сів на голові Й по лісу гордо роз’їжджає. Говорять, скромність прикрашає. Та не занадта, друже мій, Коли на скромності твоїй Якийсь нахаба виїжджає. |