Золота рибка |
|
Кость Дяченко
Жили собі Рибалки біля моря. В одного жінка, а в одного — горе. Що б не зробив їй чоловік, за все Пиля, пиля його та ще й гризе. А це взялась кричать, як на біду, Щоб він спіймав їй Рибку Золоту. Щоб все було, чого її душа Не забажа. І день і ніч рибалив чоловік, Аж поки Золотої не підсік. Й сказала, на долоні ставши дибки, Праправнучка ще пушкінської Рибки: — Пусти мене у хвильки голубі. Усе, що хоч, дістану я тобі.— І виріс дім у них, немов готель. Комфорт і все, що б серце не бажало. В дворі авто, космічний корабель... Та ще і ще було дружині мало. Як наказала Рибку ту зловити І «золотої» юшки наварити — То зникло все, крім трухлого корита. І знов пішли прокльони та гир-гири... Сусіди ж їх живуть в ладу і в мирі: Достаток в хаті, дружба, чистота. В сусіда жінка — просто золота!
Не май у морі золоту рибину, А май у домі золоту дружину. |