Історія з географією |
|
Кость Дяченко
Слонові скарги почали летіть, Як спаські мухи до липучки, Про те, що гай Ведмідь Довів уже до ручки. Не дбає ні про що, не слухає порад, Лише горла й дубасить всіх підряд. Ні побуту в гаю, ані культури — Самі корчі навколо та баюри... І Слон сказав нарешті секретарці: — Ведмедю подзвоніть, Скажіть, чекаю вранці.— І ось Ведмідь стоїть перед Слоном... — Що? — каже Слон.— Докерувався? Все, пишуть, запустив, розперезався. — Не вірте,— тут Ведмідь,— Брехня одна. Як можете — поїдьте подивіться...— І він у гай ескортував Слона. Приїхали. І справді — скрізь порядок: Палац культури, ясла для звіряток, Крамниця, квіти, стадіон, їдальня. Слон похвалив: — Робота ідеальна! А пишуть що, наклепники прокляті? — То ж так, товариш Слон, їм довіряти!.. Ось я візьму ще дрюк!..— Поїхав Слон... А з-за кущів Борсук: — Здоров, Мишко! Пробач мені на слові, Який це біс тебе сюди заніс? — Та... це твій гай показував Слонові... — Таке тобі! А в свій чому ж не віз? — Хе-хе! Сказав! Щоб ноги об корчища поламав? Чи щоб схопив інфаркта неборака?.. Даруй! Спішу. Дубця ось підшукав: Тряс-конференцію даватиму писакам!
Мораль пасує тут здебільше для Слонів: Щоб краще географію учили, Щоб до чужих гаїв Ведмеді їх за хобот не водили. |