Хоч і верша — аби перша |
|
Кость Дяченко
На пропозицію начальства Щодо піднесення рибальства Біля одного із ставків Зібрали снасті всіх зразків — На конкурс, з міркувань таких, Щоб відібрать найкращі з них. Був Невід, Ятір тут, і Сак, І Верша, й Вудка — словом, всяк, Хто рибу міг дістать з води, Були запрошені сюди. У товстелезних окулярах Жюрі суворе надулось, Щось дуже довго в циркулярах Й товстих інструкціях греблось. Усе годинники звіряло, Щоб час, бува, куди не зник; Чи мокра — воду куштувало, На власний беручи язик. Рибалок довго муштрували, Щоб разом снасті опускали. Нарешті подано свисток, І снасті булькнули в ставок. І все завмерло на хвилину... Як снасті витягли — в усіх Такої штуки, як рибина, Було не знайдено й на сміх. Знайшли! Мальок, за ніготь менший, До Верші злякано прилип... І з того часу стала Верша Грозою всіх на світі риб. Бо, згідно з конкурсним законом, Чи Кит попався, чи Мальок,— А Верша стала чемпіоном, Диплом загрібши і вінок. І всюди вдарено депеші: «До діла запровадить Верші! А інші снасті всі змотать, Списать і більш не випускать». А далі підпис і печать. Тож скільки губиться багатства, Дерзань і справ передових Через порадників таких Та через їхнє вершоглядство.
|