Джерело і фонтан |
Павло Глазовий
Джерело і фонтан
Крізь чорну скелю світле Джерело Прозору воду в затінку лило. А поблизу, серед жоржин і трав, Фонтан грайливо бризки розкидав І глузував з малого Джерела, З його води, що слізкою текла: — Нещасне, бідне, жалюгідне ти! Навіщо й жити, як о.так текти? Дзюрчиш, безсиле, в тіні, в холодку І квасиш грязь із глини та піску... На мене ти, задрипане, поглянь, Як граю я в ясно-рожеву рань, Як наді мною райдуга-дуга Вогнем горить, мов арка дорога. Поглянь, як гордо в квітах я стою. Самому небу в пику я плюю! І, хвилькою всміхнувшись, Джерело Фонтанові відповіло: — Ти показний! Але не в блиску суть... Увечері твій чорний рот заткнуть. А хай заткнути спробують мене,— Нутро горн прорву я кам’яне І все-таки до сонця донесу Непоказну, живу свою красу. |