Петро Красюк. Байки |
|
СОЛОВЕЙКО І СЕЛЕЗЕНЬ
Одного разу Соловейко захотів Сказати правду Селезню про спів: — Не ображайтеся за те, що я Осмілюся на ваші хиби тут вказати... — На хиби? Ти? — І Селезень сердито зирк на Солов’я.— Ти що ж це, поучати Збираєшся мене, старого співака? І що за птиця ти така?! Тебе ще і на світі не було, Як я кричав на все село. Та в мене, ках-ках-ках... у мене стаж! — Не гнівайтесь. Про стаж я знаю, І стаж я не чіпаю. Все ж зауважую, що голос ваш... — Мій голос? Ні, Ти не доріс, мій друже, щоб мені Смів зауваження давати! Щоб я та слухавсь Солов’їв? Ти ба, чого він захотів! Я не дозволю компрометувати Ні стаж мій, ані спів!.. Одначе, щоб співати,— Не стаж, а голос треба мати!
В коморі у кутку стояло три Мішки: Два із пшеницею, скромнесенькі такі, А третій вирізнявся повнотою. Що в нім було — в секреті він держав, Та дуже вже гордився сам собою, Бурчав: — Ви проти мене — карлики, пігмеї. Не мати вам солідності моєї!..— Тут він надувся... Раптом трісь! Шви на чванькові розповзлись, І з дір посипалась полова. А що за поза, що за мова!
РЕТЕЛЬНИЙ ТЕРПУГ
Новому Терпугу Гострити Пилку доручили. Він думав: «Доведу, що є у мене сили: Так у роботу я візьму стару каргу, Щоб на весь вік мене запам’ятала!» І по зубах раптово як провів — Неначе й не було п’яти зубів. — За що ти? — Пилка застогнала.— Я ж завжди чесно працювала... А затупилася — із розумом гостри! — Просити почала несміло. — Ну-ну, поговори! — Терпуг кричав зарозуміло.— Та я тебе зігну в дугу!.. Ой, бути там біді, де доручають діло Ретельному надміру Терпугу.
СКРИНЬКА
Копаючи для льоху яму на городі, Мефодій На чималенькій глибині Знайшов був скриньку незвичайну, Заховану ще в давні дні. «Одкрить її негайно!..» Але... зацмокав язиком: Замкнули скриньку внутрішнім замком! Щоб відчинить, потрібне вміння... Тут би Мефодію озброїтись терпінням Та підшукати до замка Потрібного ключа. Однак в Мефодія натура не така: Узяв сокиру і... з плеча Як рубоне щосили — Лише тріски від скриньки полетіли, Побився в ній і дорогий кришталь. А жаль! Біди із поспіху накоїв чоловік. Той від Мефодія далеко теж не втік, Хто в справу не вника, не підшука «ключа», А поспіша рубати із плеча.
СТОНОГА ТА ПАВУК
Стонога з Павуком зустрілись. Раденькі зустрічі, розговорились: — Я взнала: люди всі глухі, немов пеньки. — Чому так думаєш? — Та де ж таки: Як я повзу, то шум щоразу лине, Неначе від машини. А їм, переконалась я, не чути: Ніхто з дороги й не подумає звернути! — А так! В людей ще й інша вада є,— Павук зловтішно додає,— Вони не лиш глухі — сліпі, мов ті кроти. Як добре знаєш ти, Плету таку міцну я павутину, Що кожну мусила б лякать людину. Вони ж її не помічають І (хоч, напевно, це нелегко!) розривають. Чи ж не сліпі, скажи сама? — Так, так; ні слуху, ані зору в них нема! Вже краще буть глухому і сліпому, Аніж обманюватись так в собі самому!
ЦІНИТЕЛЬ КРАСИ
Осел квітник уздрів І остовпів: — Сп’янієш від такого аромату! А красота?! Такої ще не їв! Яка ж природа на красу багата! А я красу цінити змалку звик...— Сказав і пастися попхався у квітник.
БАРАНЯЧИЙ ПІДХІД
Інспектував санстан, Заглянув до Коня — порядок був зразковий. Годилось би сказать Коню похвальне слово, Та в Барана до справи свій підхід: Підлеглих роздраконювати слід! — Гляди ж мені, щоб завжди було чисто! — Постійно я за це й борюсь... — Зумій помовчати! Чи бач, який речистий? Вказівку намотай на вус І знай, що панькатись не стану: Раз-два — вліплю догану...— Сказав та й дибає в Свинячий хлів. Заглянув — і від гніву закипів: Такого зроду ще не бачив бруду. — Ти що ж це, нечупаро, розвела?! — Карайте, винна я! — Свиня відповіла.— Але клянусь: порядок буде! Спасибі вам, Що завітали Та мудро на недоліки вказали: Віднині чистоті життя своє віддам! — Баран розм’як і вирішив про себе: «Хай в неї хлів брудний, зате ясна душа, І головне — Свиня начальство поважа, За це в наказі заохотить треба!»
УРІВНОВАЖЕНИЙ ПЕНЬ
— Ну й молодь же тепер яка! Береза білокора Аж тягнеться, я бачу, до Дубка; Осика з Ясенем учора Шушукались та обнімалися весь день... Де врівноваженість? Де скромність, сором?!— Докори сипав трухлий Пень
БУЛАНИЙ У МІСТІ
(Його плекали, чистили старанно, І красєнем зробився він аж-аж), Йому сказали: — Ну, пестунчик наш, Робота є на фермі непогана: Підвозити фураж. — Та що ви? Чи на те кохав я вміння й силу, Щоб тут, на фермі, закопать в могилу? Я не збирався бабратись в гною — У місті мрію здійсню я свою: На іподром чи в цирк моя дорога, Там жде мене славетна перемога! — Ні просьби, ні вмовляння — ні до чого, Буланий вперся на своїм: — Що там привілля лугове та добра паша? Даремна агітація тут ваша! Пожертвую заради слави всім, Бо що від неї в світі є миліше?! ...Десь через місяць-два, а чи й пізніше, Буланого у місті стріли земляки: В їдальню на околицю віз воду (Іще не провели туди водопроводу). — То як, в мистецьку запрягли роботу?.. — Але в село не повернусь-таки!..
Петро Красюк |